одна з провідних парадигм західно-христ. філософствування. Започатковується у реліг.-філос. розвідках Августина Аврелія. В змістовному відношенні являє собою рецепцію принципів платонізму і деяких положень неоплатонізму, застосованих до христ. віровчення. Характерні ознаки: віра як передумова будь-якого знання; акцент на почутті й уяві, аніж на раціональності в справі обгрунтування христ. віровчення; тлумачення людини як душі, що керує тілом; розуміння зла як недостатку добра; провіденціалістське витлумачення історії. Найбільш прикметні форми вияву августиніанської традиції філософствування: А. в культурній площині меровінгської Галлії (Фауст Різський, Клод Маммерт, Іларій); А. періоду каролінгського відродження (Алкуїн, Пасхазій Роберт, Готшальк, Еріугена); А. в контексті схоластики ( Ансельм Кентерберійський, Бернард Клервоський, Абеляр, Генріх Гентський, Дунс Скотт, Оккам); янсенізм (Янсеній, Арно, Паскаль); неоавгустинізм (Г.Марсель, Лавель, Ле Сенн, Мун”є, Ландберг, Недонсель та ін.). Сарапін Олександр

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

No Comment

You can post first response comment.

Leave A Comment

Please enter your name. Please enter an valid email address. Please enter a message.

Show Buttons
Hide Buttons
Translate »

Дякую!

Тепер редактори знають.