Афанасій Александрійський

(бл. 295-373) – християнський богослов, один з отців церкви, званий нею Великим та отцем православ’я. Як єпископ Александрії (від 328) намагався відстоювати незалежність духовної влади від світської, через що римські імператори неодноразово висилали його вигнання, де він провів понад 17 років свого життя. У боротьбі проти аріан А.А. розвинув вчення про єдиносутність Бога-Отця і Бога-Сина, яке увійшло до складу Символу віри і визнано догматом на І і ІІ Вселен. соборах (325, 281). Вчення А.А. про спокуту виходило з того, що Христос прийшов на землю задля спасіння людства від гріхів і піднесення людини до рівня Бога, це йому було під силу, бо Христос був істинним Богом, єдиним у своїх двох єствах – божественному й людському, а не дістав божественність від Бога-Отця. А.А. вважав віру визначальною умовою досягнення людиною безсмертя. Погляди А.А. позначені впливами Іренея, Оригена та ін. ранньохрист. апологетів. Його праці: “Проти еллінів” (у 2-х кн.), “Про воплочення Слова”, “Про воплочення і проти аріан”, З промови проти аріан, листи догматичні та на свята //Творения, т.1-4. – 1902,1903. Кочан Наталія