Булгаков Сергій Миколайович

(1871-1944) – російський богослов і філософ-софіолог. Спочатку професор Київського політехнічного Інституту, а потім Московського університету. В 1918 прийняв священство. Радянським урядом Б. було вислано з країни. В подальшому професор Парижського православного Інституту. Світогляд Б. еволюціонував від “легального марксизму” до православ’я. В цьому контексті він вважав, що культура, суспільство, людина, створені поза православними ідеалами, не мають майбутнього. Вчення про Софію є однією з основних тем реліг.-філос. творчості Б. Він розглядає її як посередницю між Богом і світом, яка забезпечує перехід від трансцендентного до Іманентного і тому в ній зосереджена таємниця буття. Спроба мислити Софію здійснюється ним за допомогою антиномічної діалектики, яка дозволяє її багатоманітне тлумачення: то як розум, або Логос, то як душу, або природу, що творить, то як матерію, або плоть світу (Землю). В Софії з’єднуються і вирішуються, за Б., усі світові суперечності. Його праці: :Світло невечірне”, “Лествиця Іаковля”, “Купина неопалима”, “Друг жениха”. Харьковщенко Євгеній