Десятина церковна

(лат. decima) – одна з форм податку в розмірі десяти відсотків від доходів на утримання храмів і духовенства; тривалий час сплачувалася населенням згідно з біблійним принципом: всяка десятина для Господа (Лев 27,30). В давнину існувала в ряді семітичних народів, напр. у євреїв, від яких перейшла в західну християнську церкву. Вперше Д. церква почала вимагати в 585 році (Маконський собор). Піпін Короткий ввів Д. для компенсації церкви при секуляризації. При Карлі Великому з 779 (Геристальський капітулярій) Д. стала обов’язковою для всього населення Франкського королівства. Бралася з урожаю рослинництва, скотарства та його продуктів. Відміна Д. була однією із основних вимог селян, особливо під час Селянської війни і ранньобуржуазних революцій. У Франції була відмінена в 1789-1790 рр., в інших західно-європейський країнах – в 19 ст. В східних церквах Д. в основному не була прийнята. В Руси-Україні була встановлена князем Володимиром Святославовичем і передбачалася спочатку для Київської Десятинної церкви, а потім отримала статус обов’язкового податку, який брався церковними організаціями (але не монастирями). Сьогодні як обов’язкова форма пожертви на утримання служителів церкви Д. використовується тільки адвентистами сьомого дня. Грошова частина Д. в церкві АСД рухається по ієрархічній драбині: громада – конференція-уніон-Генеральна Конференція АСД. Д.ц. є обов”язковою також в Церкві Ісуса Христа Святих останніх днів. Докаш Віталій