Фетишизм

(від португ. fetico – “зачарована річ”) – форма найдавніших вірувань, що полягали у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів неживої природи “чуттєво-надчуттєвими” якостями. Вперше описав французький дослідник Шарль де Брос у книзі “Культ богів-фетишів” (1760) на матеріалах вірувань африканських негрів, старод. єгиптян, греків та римлян. Перевернутий спосіб олюднення природи, Ф. виник у ранньородовому суспільстві за вкрай низького розвитку продуктивних сил і знань. Вважалося, що фетишизовані предмети – камінці, кістки, панцирі черепах, пір’я тощо – є живими істотами й можуть мати для людини охоронне значення (амулети, талісмани), завдавати шкоди ворогові, викликати чи припиняти дощ і т.п. Фетишам не поклонялися, їх шанували. Гносеологічно Ф. мав своїм мотивом уявлення первісної людини про те, що зміни в природі, за аналогією з її власними вчинками, пов’язані з розумово-вольовою діяльністю і можуть бути спрямовані на людину та її довкілля. Фетишистські уявлення, зазнавши численних видозмін, збереглися і в розвинутих релігіях та побутовому марновірстві (товарний Ф. тощо). Лобовик Борис