Філософія релігії

розділ академічного релігієзнавства, в якому подається раціональне осмислення природи, сутності й сенсу релігійного феномена. Категорія Ф.р. охоплює дисциплінарні складники цієї галузі релігієзнавства – її метафізику, епістемологію та праксеологію. Ці останні репрезентовані, відповідно, такими проблемами, як ірраціонально-буттійні витоки віри в надприродне, людина і Бог, вічність і час, “ніщо” і абсолют тощо; гносеологічне релігійне відношення, проблема богопізнання, докази божого буття, споглядання Бога і т.п.; з’ясування питань діяльнісних аспектів функціонування феномену релігії. Головною рисою Ф.р. є її людиномірність, бо найважливішим у системі релігійного світорозуміння і світоставлення, в релігійному комплексі взагалі є відношення “людина – надприродне”. Звідси – роль і місце праксеології у Ф.р., у функціонуванні її складників (питання сенсу життя, імморталізму, провіденції й свободи волі, священного і профанного, добра і зла тощо). У європейській теоретичній думці феномен Ф.р. первісно був пов’язаний з поєднанням ідеї саморозвитку релігії з апріорно-історичним підходом до неї (Д.Юм, І.Кант, Ф.Шлейєрмахер, Ф.Шеллінг, Г.Лессінг, Г.Гегель, Л.Фейєрбах). Останнім часом екзистенціальний, феноменологічний та ін. аспекти Ф.р. досліджуються в працях Ю.Кимелева, Р.Паттерсона, Т.Пеленхейма, Б.Вельте, Б.Девіса, Р.Шаффлера. Але й досі Ф.р. ще не є цілком концептуалізованим виформуванням. І все ж вона виконує щодо інших розділів релігієзнавства (історія, соціологія релігії та ін.) ряд важливих функцій, зокрема теоретично-методологічної основи досліджень та змістовного синтезу їх результатів. Лобовик Борис