(санскр. – досл. “той, хто сходить вниз”) – в індуїзмі втілення Бога в образах інших богів, людей або тварин, яке приходить з духовного світу задля спасіння обумовлених душ. Втілення Бога-Особи і його діяння, описані у Ведах, зокрема в “Бхагавата Пурані”. Згідно цих Писань, Верховний Господь, створивши всесвіт, приймає на себе роль його охоронця й приходить […]
(Augustinus, 354-430) – християн. теолог, філософ, один з отців церкви. Після тривалого періоду цілком “язичницького” життя у 387 приймає християнство, а від 395 стає єпископом Гіппона (Півн. Африка). Видатним є внесок А.А. в опрацювання християн. догматики. Він автор онтологічного доказу буття Бога, згідно якого Бог існує не лише у свідомості людей, але й у реальному […]
одна з провідних парадигм західно-христ. філософствування. Започатковується у реліг.-філос. розвідках Августина Аврелія. В змістовному відношенні являє собою рецепцію принципів платонізму і деяких положень неоплатонізму, застосованих до христ. віровчення. Характерні ознаки: віра як передумова будь-якого знання; акцент на почутті й уяві, аніж на раціональності в справі обгрунтування христ. віровчення; тлумачення людини як душі, що керує тілом; […]
(давньо-євр. “батько багатьох”) – бібл. патріарх, шанований в іуд., христ. та ісл. (Ібрахим). Важається прабатьком євреїв (через Ісаака) та арабів (через Ісмаїла). З іменем А. пов’язаний початок віри в єдиного Бога (монотеїзм); а також укладення Завіту (угоди) з Богом, закріпленого в обряді обрізання. Самовідданість А., виявлена в жертвоприношенні Ісаака, вважається зразком релігійності. (Див. Патріархи біблійні). […]
(від грецьк. autos – сам, kephale – голова) – самоврядування, адміністративна незалежність помісних православних церков. Перші автокефальні церкви виникли на територіі східної частини Римської Імперії і суміжних з нею держав. У 4 ст. в результаті відокремлення ряду патріархій і митрополій провінцій Візантії з”явилися чотири таких церкви: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська. У міру розповсюдження православ’я і […]
(від грецьк. autos – сам, nomos – закон) – у православ’ї – відносна самостійність (самозаконність) церкви у справах внутрішнього управління. Межі А.ц. встановлюються угодою з тією автокефальною церквою, до складу якої церква, що дістала автономію, раніше входила на правах єкзархату або єпархії. Глави автономних церков обираються помісними соборами і затверджуються патріархами автокефальних церков. За теперішнього […]
(від лат. auctoritas – влада, вплив) – ієрархічна форма церковного управління, заснована на суворій підлеглості нижчого духовенства вищому, мирян – кліру. В тій чи іншій мірі А.ц. властивий усім церквам, але особливо яскраво виявляється у католицькій, православній, англіканській та деяких ін. Філоненко Микола
(від грецьк. autochton – корінний, місцевий) – прадавні реліг. культи корінного населення певного краю. А.к. є тотемістич., фетишист., аніміст. віруваннями включають в себе систему ініціацій, культ предків, політеїстич. вірування тощо. В процесі соц.-економічного й культурного розвитку, ускладнення реліг. вірувань А.к., як правило, асимілювалися світовими релігіями або перетворювалися на синкретизовані реліг. модифікації. В деяких країнах Африки, […]