(від лат. anima – душа) – форма найдавніших вірувань, пов’язаних з уявленнями про існування в тілі людини її двійника – душі, від якої, ніби, залежить саме життя особи, її фізіологічний і психологічний стани. Зібрав матеріали й описав А. вірування англійський етнолог і релігієзнавець Е.Тейлор у книзі “Первісна культура” (1871), який, проте, хибно вважав, що вже […]
(від лат. animal – тварина; грецьк. zon – тварина, latreia – служіння) – сукупність магічних обрядів і вірувань, пов’язаних з уявленнями про існування родового покровителя, який постає у вигляді тварини або рослини. Є спробою співвіднести існування окремої одиниці – роду з певною твариною чи рослиною, що в деяких випадках набирає вигляду народження, в інших – […]
(від лат. animatus – наділений душею) – перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до неї як до живої істоти. А. виникає в первісному суспільстві як спроба орієнтації в навколишньому світі, примітивний засіб його пояснення. На відміну від анімізму А. – це віра не в існування окремих душ, а загальне уявлення про те, що всі […]
(від грецьк. anabaptizo – знову занурюю, знову хрещу) – представники селянсько-плебейського крила Реформації. Цей рух був найбільше поширений у Німеччині, Швейцарії та Голландії в 20-30 рр. 16 ст. А. проповідували не тільки релігійну, а й громадянську рівність, вважали “освячення духом” вирішальною умовою правильного розуміння Біблії, вірили у близьке Друге пришестя і Тисячолітнє царство Христа. Вони […]
(від грецьк. analogeion – досл. “підставка для книг”) – високий, з покатим верхом стіл, який з усіх боків і зверху покриває дорога тканина. Використовують під час богослужіння у правосл. церквах як кафедру, коли диякон читає Євангеліє, або як підставку, коли на нього кладуть для уклоніння віруючих Євангеліє, хрест та ікони. Шадурський Василій
(від грецьк. anathema – прокляття) – у християнстві церковне прокляття від імені Бога, запроваджене в срд. 5ст. Халкідонським вселенським собором. Вважається найвищою карою для віруючого, яка означає і його відлучення від церкви, позбавлення надії на вічне спасіння. Руська православна церква на соборі 1666 наклала А. на прибічників старообрядництва. Нею ж були прокляті за “антихристову” діяльність […]
(від грецьк. angelos – вісник) – згідно з віровченням іуд., христ. та ісл., створені Богом безтілесні надприродні істоти, що повідомляють людям його волю. У схваленому христ. церквою творі Діонісія Ареопагіта “Про небесну ієрархію” (за євангельським сказанням, автор жив у 1 ст. й був суддею афінського ареопагу) виділяються 9 ступенів, або чинів А., об’єднаних у три […]
одна з трьох осн. протестант. течій, що виникла в Англії в 16 ст. в ході боротьби короля Генріха VІІІ за політ. незалежність від папства. Поєднує катол. вчення про спасенну місію церкви з протестант. догматом про спасіння особистою вірою. Символ віри викладено в 33 статтях Книги загальних молитов (1562). Організація і культ більш католицькі. Церк. будова […]
послідовники течії в англіканстві, яка розвивається в рамках т.зв. “високої церкви”. Англокатолицизм виник у 30-40-х рр. 19 ст. внаслідок діяльності англіканських богословів, які започаткували т.зв. Оксфордський рух. Члени руху сприяли оформленню ідейних положень А., зокрема обстоювали ідею про нерозривний історич. зв’язок Церкви Англії з катол. церквою, підкреслювали катол. характер англікан. догматів і обрядовості, виступали за […]
один з апостолів, учнів Ісуса Христа. Згідно з Євангелієм, Андрій – рідний брат Петра. Первозванним його нарекли тому, що був першим вибраний Ісусом собі в учні. А.П. для місіонерства, за християнським письменником Оригеном (3 ст.), обрав Францію і Скіфію. В православ’ї він відомий як першопрохідець на схід, “хреститель Русі”, який з Боспору прибув до Феодосії, […]