(від лат. deis – Бог) – реліг.-філософ. вчення згідно якого Бог, будучи безособистісною першопричиною світу, не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому. Д. виник в ХVІІ ст. в Англії (Г.Чербері). Апелюючи до розуму, деїсти виступали проти існуючих форм релігії, доводили, що всі вони не утримують істини, грунтуються на обрядах, нав’язаних духовенством віруючим. […]
1) ікона, на якій зображені Ісус Христос в архієрейському одязі, праворуч від нього – Божа Мати, ліворуч – Іоан Предтеча. Д. розміщується над іконою “Таємна вечеря” у третьому ярусі іконостаса; 2) три окремі ікони із зображенням Ісуса Христа, Матері Божої та Іоана Предтечі; 3) весь ряд, в якому розміщений Д., а інколи й багатоярусний іконостас […]
(від лат. decanus – десятник) – священнослужитель, що обіймає посади: керівника кількох приходів у катол. та англік. церквах, старшого кардинала-єпископа, помічника аббата (настоятеля) монастиря та ін. У греко-католицькій церкві виконує переважно функції, аналогічні благочинному в православ’ї (попечителя ряду громад, керівника церковної округи). Мигович Іван
(від лат. dekretum – визначення, рішення) – з кінця 4 ст. постанови римських пап у вигляді послань. З 5 ст. з’являються підробні Д., найвідоміші серед яких Лжеісидорові, спрямовані на посилення влади пап у боротьбі зі світськими володарями. Д. покладено в основу “Корпусу канонічного права” – збірки законів католицької церкви. Ладивірова Сімона
(від грецьк. demiurgos – творець) – поняття античного світорозуміння для позначення ідеального першоначала, яке творить світ. В античній філософії Д. – ідеальна сутність або принцип, що трансформує ідею в матеріальний космос. У гностиків Д. виробляє матерію, обтяжену гріхом й злом. У християнській доктрині поняття Д. набуло значення “Творець”. Риженко Світлана
поняття, введене нім. теологом Р.Бультманом. В його основу покладено критичну інтерпретацію новозавітних текстів, які тлумачаться символічно, через уявлення сучасної людини. В концепції Д.х. християнське віровчення, новозавітне благовістя набирають нормативного значення, а власне теологія постає як “понятійний виклад визначеної Богом екзистенції людини”. Любчик Володимир
розділ соціології академічного релігієзнавства, що вивчає кількісні і якісні характеристики змін, які відбуваються в релігіях світу. Більшість сучас. дослідників дотримуються концепцій “багатовимірної стратифікації”, за якою віруючі поділяються за конфесійною належністю, родом занять, віком, освітою, статтю, національністю, мовою тощо. Серед запропонованих критеріїв релігійної диференціації виділяються також головні й другорядні, визначальні й похідні ознаки функціонування різних релігійних […]
розділ соціології академічного релігієзнавства, що вивчає практичне здійснення релігійних моральних норм, звичаїв, традицій, а також соціальний зміст релігійних уявлень, механізм реліг. відносин і структуру реліг. свідомості на конкретних етапах розвитку суспільства. Для дослідження релігійності використовує конкретно-соціолог. методи. Має важливе значення для розв’язання загальнотеоретичних проблем релігієзнавства. Любчик Володимир