система реліг.-теорет. обгрунтування осн. засад протест. віровчення. Грунтується на загальнохрист. уявленнях про Бога, Його Одкровення, спасіння, другий прихід Христа і встановлення 1000-літнього царства для обраних. Вчення про Трійцю, безсмертя душі, недільний день відпочинку поділяють не всі протест. течії. В центрі П.т. – принципи спасіння особистою вірою, загального священства віруючих, виключного авторитету Біблії. (Див. Ліберальна теологія, […]
(від лат. protestans – той, що заперечує, незгідний) – загальна назва реліг. течій, генетично зв’язаних з Реформацією. Третій, поряд з католиц. і правосл., напрям у християнстві. Термін пов’язаний з “Протестацією” 6 князів-лютеран і представників 14 німецьких міст з приводу посягань катол. партії (Шпейєрський рейхстаг 1529) на принцип свободи віросповідання. Ранні протест. течії – лютеранство, кальвінізм, […]
одна з трьох хриситянських конфесій, що зародилася тут у др. пол. 16 ст. внаслідок розвитку ренесансно-реформаційних процесів. В своїй еволюції відбув кілька етапів. Передреформаційний – період впливу на духовне життя України раціоналістично-єретичних рухів західно-(вальденси, катари, альбігойці, бичувальники тощо) та східноєвропейського (богоміли, нестяжателі, стригольники, “жидовілі”) походження, а також ранньохристиянських учень Дж.Вікліфа та Я.Гуса. Реформаційний – період […]
неформальна система світоглядних уявлень, що грунтується на августиніансько-пауліністичній концепції благодаті, вирішується в контексті протест. теології. Рання П.ф. (ортодоксія) започаткована М.Лютером, У.Цвінглі, систематизована Ф.Меланхтоном, Ж.Кальвіном. 17-18 ст. позначені, з одного боку, містичною (В.Вейгель, Я.Бьоме, І.Арндт) і пієтичною (Я.Шпенер, А.Франке) опозицією формалізованому канону, посиленням емоційності віри і культу, з другого – подальшою раціоналізацією (вихід у деїзм) віровчення, […]
(від грецьк. protos – перший, hieros – священний) – старший священик у православ’ї, настоятель храму, належить до білого (нечернечого) духовенства. Інша назва – протопресвітер (від грецьк. presbiteres – старійший), протопіп. Філоненко Микола
колишня назва протоієрея, який виконував обов’язки настоятеля. П. користувалися особливою довірою єпархіального керівництва і займали посади благочинних. З ужитку назва П. вийшла на поч. 19 ст. Бучма Олег.
один з видів реліг. організацій, об’єднання віруючих за професійною ознакою. Перші П.х. зародились в 70-80 рр. 19 ст. в країнах Західної Європи під егідою католицької церкви. В основу діяльності П.х., а пізніше національних і міжнародних профцентрів, які створювались на їх базі (Міжнародна конференція християнських профспілок 1920), було покладено основні концепти соц. вчення католицької церкви. Сьогодні […]