(1856-1939) – австр. лікар і психолог, засновник психоаналізу і відповідного напряму в релігієзнавстві. Виходив з існування в людини особливої психічної енергії, в якій головують сексуальні потяги (лібідо), гальмування і незадоволення яких викликає неврози й помилки у поведінці. Це накладає відбиток, вважав Ф., на всю духовну і практичну діяльність людини, визначає зміст і розвиток культури й цивілізації, в тому числі й релігії. Остання уявлялася як наслідок специфічних переживань людини, що потрапила в стресову ситуацію. За Ф., духовний світ первісної людини схожий із світорозумінням психічного хворого, бо вона так само вірить в силу своїх ідей, як і психічно хвора людина. В цьому – основа розуміння первісною людиною надприродного як цілком природного. У цьому плані Ф. визначав релігію як наслідок незадоволених бажань, “загальнолюдський невроз нав’язливості”. Так, винищення тотемізму і культу предків він пояснив “Едиповим комплексом” – переживанням сина, який убив батька через ревнощі до своєї матері й тепер відчуває свою вину перед батьком, який в релігіях одкровення постає в ідеалізованому образі бога. Ф. абсолютизував природні “гріховні” потяги індивіда, не зрозумів соціальної сутності людини, її релігійного феномена. Його праці: “Тотем і табу” (1913), “Я і Воно” (1923), “Мойсей і монотеїзм” (1939). Танчер Володимир
No Comment
You can post first response comment.