(1724 – 1804) – нім.філософ і вчений. Засновник критицизму, або трансцендентальної філософії. З його іменем пов”язують початок нім. класичної філософії. К. подав безпрецедентну в історії критику теоретичного розуму, щоб показати велич практичного, філософськи виправдати сферу трансцендентного, яка вільна від закону необхідності й цілком підкоряється феномену свободи. Проте релігія мислиться К. не поза межами розуму (де перебувають такі поняття як Бог, душа, безсмертя тощо), а лише в його межах. К. ставить релігію в залежність від моралі. З неї випливає релігія, а не навпаки. Тобто, мораль є основою релігії. Вірити, а не знати, за К., – значить бути впевненим в тому, що моральний закон є всезагальним і необхідним. Витоки релігії К. вбачав в боротьбі двох начал – добра і зла. Домінантою в цьому тандемі є “радикальне зло”. Достеменно, на думку К., людина за природою своєю зла. Добро якщо їй і притаманне, то лише у вигляді почуття вини. Переживання вини – основа моралі. Людина, яка завжди права, – загинула для моралі, є пропащою і для релігії, моральної релігії, або “релігії розуму”. Ніякої іншої релігії К. невизнавав. Історичні форми релігії він вважав обмеженими, називав їх богослужбовими, які в кінцевому підсумку є марновірством. Зокрема, на думку К., христ-во не відповідає духові часу. Щоправда між історичними релігіями і моральною філософ не проводив різкої грані. На його думку, є цілком ймовірним перехід будь-якої історичної релігії в релігію розуму, оскільки моральні принципи присутні в богослужбових ( тобто історичних) релігіях, хоча і в прихованому вигляді. Мета філос. богослов”я, за К., полягає у відновленні витокового морального, істинного христ-ва. Бог для К. може бути мислимим лише в аспекті етичному. В зв”язку з цим у філософа підлягають сумніву всі існуючі на той час докази буття Божого. В “Критиці чистого розуму” К. ці докази піддав нищівній критиці. На його думку, раціонально доказати реальність Бога неможливо, оскільки в основі цих доказів лежать логічні розбіжності й помилки. Звідси, знати про Бога людина не може, в нього можна лише вірити. Вірити в Бога, в свою чергу, за К., означає просто прагнути бути добрим. Йдеться про т. зв. моральну віру. Інші види віри, як от прагматична (віра в свою правоту) і доктринальна (впевненість у тих чи інших загальних положеннях) є філософськи неспроможними. Таким чином, Бога виправдати можна лише морально. Як висновок: приймаючи за вихідний постулат твердження – “знання вище віри”, К. застерігав, що знання все ж не вище моральної віри. На його думку, нема сенсу моральну віру зіставляти із знанням. Його праці: “Релігія в межах тільки розуму” (1793); “Критика чистого розуму” (1781); “Кінець всього сущого” (1794); “Суперечка факультетів” (1798); “Метафізика вдач” (1797); “Про первістково зле в людській природі” (1792). Сарапін Олександр.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
0

ВСТУП (Л. Филипович) Частина 1. РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЇЇ РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ Розділ перший. РЕЛІГІЙНА ТА КОНФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНОСТІ: СПІВВІДНОШЕННЯ ...
Read More

No Comment

You can post first response comment.

Leave A Comment

Please enter your name. Please enter an valid email address. Please enter a message.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.