Метафізика

(від грецьк. meta i physika досл. – “після фізики”) – таку назву дістала книга суто філос. творів Арістотеля, яка безпосередньо слідувала після Фізики – його твору про природу. Ввів термін М. упорядник трактатів Стагірита Андронік Родоський. Сам Арістотель особливу область досліджень, в якій з”ясовувались вищі принципи знання, буття і діяльності, називав “першою філософією”. В подальшому терміном М. стали тлумачити будь-які, не лише арістотелівські, дослідження умоглядних питань про вищі начала буття й пізнання. При цьому одні філософи (Декарт) віддавали перевагу назві “перша філософія”, інші (схоласти, Кампанелла, Гассенді) вважали за краще користатись терміном Андроніка Родоського. З 16 ст. поряд з терміном М. для позначення вчення про суще і буття набуло поширення й поняття “онтологія”. Кант спочатку використовував термін М. в арістотелівськомуу розумінні цього слова, пізніше, в критичний період своєї творчості, він мислив її як вчення про Бога, безсмертя душі і свободу волі, вважаючи, що М. містить в собі не дійсне знання, а лише те, яке нам уявляється. Гегель, розробляючи свій діалектичний метод, скористався терміном М. навіть для позначення методу, протилежного діалектиці. Поряд з цим в його системі поняття М. зберігає й своє старе значення – умоглядного вчення про буття і пізнання. В подальшому Маркс і Енгельс пов”язали поняття М. виключно з поняттям методу. М. як предмету пізнання для них не існувало. Маркс і Енгельс чітко розмежовували метод, що заперечує діалектичний характер процесів, які відбуваються в світі, і метод, що характеризував ці процеси як діалектичні. Відповідно, перший з них отримав назву М., або метафізичного методу, другий – діалектики. До цього часу марксистська позиція наполягає на сприйманні поняття М. лише в другому значенні слова, тобто як певний метод. Нині спостерігається тенденція, спрямована на повернення до поняття М. для позначення вчення про вищі принципи буття, пізнання і діяльності. Сарапін Олександр.