(1806-1884) – магістр Київської духовної академії, перший професор філософії ун-ту св.Володимира, представник Київської школи філософії. У центрі міркувань Н. – проблема співвідношення віри і знання, філософського та релігійного способів сприйняття надприродного. Розробив вчення про розум як “духовне око”, здатне осягати або “споглядати” в ідеях надчуттєве буття. Віру визначав як вагомішу за розум духовно-гносеологічну силу, що безпосередньо пов’язує людину з Богом. Розвиваючи традиції вітчизняної філософської думки, прагнув до містичного, спірітуалістичного тлумачення буття і засобів його пізнання; виводив зміст філософії із глибин людського духу та одвічних суперечностей людської свідомості. Інтерес до проблеми взаємозв’язку душі з Всесвітом, життям природи й Божеством виявляє певну схильність Н. до шелінгіанства. Н. спеціально досліджував релігійний розвиток людства від різноманітних форм язичництва до розвинутого християнського світорозуміння, простежував історико-культурний зв’язок філософії та релігії, типи їх співвідношення в духовній історії людства. Найзначнішою працею Н. є “Поступовий розвиток давніх філософських вчень у зв’язку з розвитком язичницьких вірувань” Т.1-4.(1860-1862). Серед інших праць: “Про розум як найвищу пізнавальну здібність” (1840), “Про докори в бік філософії в теоретичному і практичному відношенні” (1837), “Духоборці. Їх історія та віровчення” (1882), “Керівництво до дослідної психології” (1840) та ін. Арістова Алла
No Comment
You can post first response comment.