Право релігійне

інтегральна сукупність реліг. і юридичних норм та приписів, які визначають реліг. санкціоновані правила поведінки віруючих, кліру в культовій, життєво-побутовій, суспільній сферах діяльності й відносин. В основі П.р. – реліг. уявлення, морально-ціннісні установки, традиції, їх “неземне походження”. В релігієзнавстві в історично-конфесіональному і функціональному контексті виділяють: старозавітне, талмудичне, давньоіндійське, мусульманське, східне і західне канонічне, церковне право. Незважаючи на певні, зумовлені історично, соціально, догматично і функціонально особливості вказаних видів П.р., вони мають близькі за своєю суттю структурні компоненти: реліг. інтерпретовані норми, установки, приписи, обов’язки, межі санкціонуваного, форми заохочення і покарань, відповідальності за конкретні порушення і злочини. П.р. має всі ознаки юридичних норм: кримінально-правових, цивільно-правових, процесуальних. Ця структура чітко проглядається у старозавітних нормах, які встановлювали відповідальність за злочини проти людини, власності, релігії (Лев. 20.20-21; Вз. 21.18-21; 22.20-25; 25.2-3). П.р. ісламу (шаріат) регулює практично всі сфери життя мусульман і нині використовується в державній правовій практиці окремих країн, де іслам є офіційною релігією. Канонічне право (від грецьк. kanon – правило, припис) – церковно-правові норми, приписи, які регулюють внутрішній устрій, Богслужбову, культову діяльність християнських церков. Канонічне право побудоване на канонах, апостольських правилах, постановах Вселенських і помісних соборів єпископів, які мають загальнообов’язковий для всіх християн, нормативний характер, окремі повчання “отців церкви”. Канонічне право тісно пов’язане з церковним правом, є його фундаментальною складовою частиною. П.р. є активно діючим при умові, що його виконання забезпечується державним примусом. Бабій Михайло