умовний термін для позначення різноманіття напрямів, концепцій, шкіл, орієнтованих на розкриття змісту православ’я. Православними за змістом вважаються візантійська філософія (Фотій, Григорій Палама, Григорій Синаїт, Миколай Кавасіла, Генадій Схоларій та ін.), реліг.-філос. розвідки афонських ченців і подвижників (Пахомій Русан, Євген Булгаріс, Мелетій, Константин Ікономос та ін.), російська реліг. філософія. Зокрема, в контексті правосл. російськ. традиції доцільно виділяти такі напрями, як духовно-академічна філософія (Ф.Голубинський, В.Кудрявцев-Платонов, В.Карпов, Ф.Сидонський, П.Авсенєв, П.Юркевич, В.Нєсмєлов та ін.); філософія церковного обновлення (слав’янофіли); метафізика всеєдності (В.Соловйов, брати С. і Є.Трубецькі, С.Франк, Л.Карсавін, С.Булгаков, П.Флоренський та ін.); філософія т.зв. нової релігійної свідомості (С.Солертинський, Є.Аквілонов, М.Бердяєв, М.Лосський, Д.Мережковський, Л.Шестов, В.Розанов та ін.); сучасна російська реліг. філософія переважно антропологічного ухилу (В.Зеньковський, В.Лосський, архім. Кіпріан (Керн), Ф.Войно-Ясенецький та ін.). Основними проблемами майже всіх концептуальних форм П.ф. є проблеми істини, теодіцеї, етики, питання синтезу філософії, релігії і науки, витлумачення феномену культури. Сарапін Олександр.
"
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
І
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
No Comment
You can post first response comment.