Прокопович Феофан

(1681-1736) – православний церковний діяч, письменник, філософ. Освіту здобув в Києво-Могилянській академії та за кордоном. Повернувшись в Україну (1704), постригся в ченці, викладав ряд дисциплін у Київськійакадемії, в т.ч. риторику, фізику філософію. З 1711 – ректор академії, ігумен Братського училищного Богоявленського монастиря. З 1711 по 1715 викладав богослов”я, практикуючи при цьому новий для академії критично-історичний метод (філологічний аналіз біблійних текстів, порівняння старозавітних джерел і перекладів тощо). Своє бачення богослов”я П.Ф. передбачав викласти як повну богословську систему у 14 трактатах, однак написав лише сім. Згідно його поглядів, Бог є сутність єдина, духовна, незалежна, вічна, вільна, всемогутня, найдосконаліша, наймудріша, яка існує в трьох особах. Бог, вважав П.Ф., пізнаваний настільки, наскільки він сам відкривається людині. Після від”їзду П.Ф. з Києва реакція ігнорування його курсу у Київській академії згодом змінилася широким використанням підходів П.Ф., багаторазовим перевиданням курсу у 1770-1805. З 1718 – єпископ Псковський, з 1720 – архієпископ Новгородський. Соратник Петра І у реформуванні церкви, підпорядкуванні її державі, ліквідації патріаршества і впровадженні синодальної влади. Один з головних авторів Духовного регламенту (1721). Автор численних творів з богослов’я, філософії, а також трагікомедії “Володимир” (1705), ряду публіцистичних творів та діалогів. Климов Валерій