Психологія релігії

релігієзнавча дисципліна, об”єктом дослідження якої слугує емоційний вимір релігії. На відміну від філософії релігії, раціоналізованої за змістом форми осягнення феномену релігії та його проявів, в сфері зацікавленості П.р. – “емоційне знання”, “емоційна очевидність”, відчуття реліг. станів, актів, дій. Предметами вивчення П.р. є реліг. почуття, переживання; реліг. досвід, настрої, вольові мотиви та порухи, установки тощо. При цьому доцільним є комплексний розгляд вищеназваних феноменів. Абсолютизація якогось одного аспекту приводить до збіднення змісту П.р. як релігієзнавчої дисципліни. Серед методів, які використовуються в П.р., найбільш дієвими та доцільними є спостереження, інтроспекція, опис, метод опитування, аналізу біографічного матеріалу, вивчення документів, дослідження установки і диспозиції особистості, соціометрія. В істор. контексті П.р. як самостійна наука виникла в другій пол. 19 ст., хоча психол. осмислення реліг. реалій трапляються в більшості філософських розвідок минулого. Обгрунтування П.р. як виокремленої дисципліни пов”язане з виходом в світ праці Ф.Шлейєрмахера “Психологія” (1862), в яку ввійшли його посмертні записки і університ. лекції. Подальшому розвитку досліджень й поглиблених вивчень питань П.р. сприяли відомі філософи і психологи В.Вундт, С.Холл, Т.Рібо, Е.Старбек, Дж.Пратт, У.Джемс, Дж.Леуба та інші. Серед вітчизняних дослідників психологічним аспектам релігії приділяв значну увагу О.Потебня. Сарапін Олександр