Релігійна свідомість

спосіб відношення віруючого до світу через систему поглядів і почуттіів, симсл і значення яких становить віра в надприродне. Будучи суб”єктивними образами невільних станів людського буття, релігійні погляди і почуття водночас є виповненням цих станів у його сакральному вимірі. Відображальне, виповнювальне і вірувальне релігійні відношення – головні риси Р.с.; останнє з них відіграє інтегративну роль в системі Р.с. і всього релігійного комплексу. Важливими ознаками Р.с. є її образність, символічність, діалогічність, глибока інтимність, складне й суперечливе поєднання ілюзорного і реалістичного, емоційна насиченість, активний вплив на вольові стани особи і колективу віруючих. Як світорозуміння Р.с. в історичну добу існує на буденному і теоретичному рівнях. Релігійні почуття, відрізняючись від звичайних предметом переживань, можуть бути психологічно як негативними (реліг. страх, розгубленість, розпач тощо), так і позитивними ( рел. любов, благоговіння, радість і т.п.). Р.с. – компонент єдиного плану специфічного практично-духовного способу входження людини в світ. Зароджується в первісних своїх формах у ранньородовому суспільстві, відбуває тривалий розвиток як складник синкретичного світорозуміння і світоставлення; еволюціонує в осібний елемент свідомості і релігійного комплексу з виділенням індивіда з родового колективу й формуванням особистісних якостей людини в соціально диференційованому суспільстві. Головною проблемою Р.с. є проблема людини – її існування, смислу буття, життя і смерті, добра і зла, чеснот і тварності. Лобовик Борис