Релігія скіфів

система релігійно-міфологічних уявлень, вірувань і культів племен північноіранської мовної групи, що в 7-2 ст. до н.е. населяли територію Північного Причорномор’я. Поєднувала в собі елементи звіриного стилю з антроморфною міфологемою, вірування трипільців, елементи тотемів скотарської культури з впливом грецької міфології. Претендувала на роль національно-державної релігії з загальнодержавним пантеоном вищих богів, очолюваним скіфською трійцею – Табіті, Папай і Апі. Верховенство в скіфському пантеоні належало Табіті, яка, будучи однією з різновидностей Великої Богині-матері, символом жіночого начала, одночасно була божеством світла і вогню, виконувала деміургічні та космогонічні функції. В Папаї скіфи вбачали свого прабатька і чоловіка богині Апі, яка уособлювала життєвотворчі стихії – землю і воду. Шлюб Папая і Апі – це союз неба і землі, джерело всього живого. Вшановували скіфи богиню життя і смерті Аргімпасу, охоронця худоби Гойтосира, Геракла – божества, що виконувало функції захисту й було частково злите з образом грецького міфологічного героя. Особливе місце в Р.с. було відведене богу війни Аресу, якому скіфи споруджували святилища: чотирикутні вівтарі з хмизу з укріпленим на вершині скіфським мечем акінаком. З Аресом був пов’язаний кривавий культ та жертвоприношення людей (іншим богам у жертву приносили тварин). Широкий спектр релігійних уявлень скіфів свідчить про різноманітність форм Р.с.: культи предків, героїв, вождів, поховальний і культ родючості, об’єктами якого були вода, земля, рослини, тварини і сонце. Бучма Олег