(від англ. science – наука) поширення впливу науки на всі форми матеріальної та духовної культури, її “онаучення”. В епоху античності та Середньовіччя С. протікала уповільнено; натуралістичні концепції асимілювалися такими формами культури, як філософія (атомізм Демокріта), релігія (геоцентрична система Арістотеля-Птолемея в християнстві); містика (вчення про числа в піфагореїзмі) тощо. В європейське Середньовіччя С. наштовхнулася на монополію католицької церкви в духовній сфері (спалення Д.Бруно, засудження Г.Галілея тощо.); накопичення позитивних знань про світ відбувалося в межах астрології, алхімії. В Новий та Новітній час С. культури прискорюється; матеріальною основою процесу стало перетворення науки в безпосередню продуктивну силу. Поряд з природничонауковим атеїзмом спостерігається орієнтація християнського богослов’я на науку, з допомогою якої обгрунтовується й оновлюється гео- і антропоцентризм, креаціонізм і есхатологія (тейярдизм); важливі елементи сучасної наукової картини світу асимілюються сучасним містицизмом (концепції “параллельних світів”, “паранормальних здібностей людини”, теорія “стародавньої астронавтики”, уфологія тощо). Внаслідок процесу С. виникає могутній прошарок “онаученої” культури, що сприяє реалізації людинотворчих можливостей самої науки. Щедрін Анатолій
"
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
І
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
No Comment
You can post first response comment.