один із напрямів античної філософії епохи кризи й занепаду рабовласницького Риму. С. мав декілька стадій у своєму розвитку: 4-8 ст. до н.е. – Давню Стою репрезентують Зенон Китіонський, Клеанф Ассоський, Христип Солський: 2 ст. до н.е. – Середня Стая – Боет Сидонський, Панезій Родоський, Посидоній; 1-2 ст. н.е. – Пізня (Нова) Стоя – Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. Першоосновою всього сущого стоїки оголошували вогонь – якесь космічне начало, що витлумачувалося як матерія, світовий розум (логос), доля й бог водночас. Визнавалась єдність і матеріальність світу, вічність матерії, причину руху й змін якої вбачали в ній самій. Матеріальність, згідно С., охоплює все існуюче, в т.ч. й душу, бога. Із 3-х складових частин філософії стоїків (логіки, фізики, яка включала і теологію, етики) останній в С. належить провідне місце. Основним моральним принципом визнається життя згідно природи, керування розумом. С. заперечував законність будь-якої залежності людини від людини. Виступаючи яскраво вираженою індивідуалістичною “наукою життя”, що вимагала від людини підпорядкування долі, утримання і виконання обов’язку, С. мав вплив на неоплатонізм і становлення християнства. Включення у вчення пізнього С. елементів платонізму посилило його реліг.-етич. спрямованість, привело до заміни в ньому його пантеїстич. установки монотеїзмом. Християнство із С. взяло формулу Клеанфа “Бог – це світ, в якому ми живемо й рухаємося та існуємо”. Від Сенеки християнство запозичило вчення про терпіння, безпристрасть, зневагу до зовнішнього благополуччя. Филипович Людмила
"
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
І
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
No Comment
You can post first response comment.