(грецьк. Teos – Бог, logos – вчення; вчення про Бога, богослов’я) – система обгрунтування реліг., зокрема християнського, вчення про Бога, його якості, ознаки, властивості; комплекс доказів істинності догматики, релігійної моралі, правил і норм життя віруючих та духовенства. Витоками Т.к. були ідеї Августина, який узагальнив патристичну Т. 2-4 ст. В епоху середньовіччя актуальними проблемами Т.К. були філіокве і питання співвідношення церковної і світської влади (“два мечі”). Тома Аквинський розробив “природну теологію”, названу ним доповненням до “надрозумної” теології. Важливою віхою в уточненні і закріпленні Т.К. був Тридентський собор (1545-1563), на якому було ухвалено “Католицьке сповідання віри”. І Ватиканський собор (1869-1870) прийняв “Догматичну конституцію про католицьку віру”, а на ІІ Ватиканському соборі (1962-1965) ухвалено 16 важливих документів, які, зокрема, стосувалися і Т.к. Сучасна Т.К. активно розробляється і збагачується такими її напрямами і аспектами, як моральна теологія, соціальне вчення католицизму (див. Соціальні енцикліки), маріологія, теологія сім’ї, теологія любові, христологія. Радикальна течія, яка сформувалася в лоні латиноамериканського католицизму, – теологія звільнення піддається критиці з боку віронавчальної влади церкви. Яроцький Петро
No Comment
You can post first response comment.