Євангелія

(від грецьк. euangelion – блага вість, благовістування) – ранньохристиян. твори, які оповідають про життя Ісуса Христа, розкривають зміст його вчення. Вірогідно, що спочатку були записані “речення Ісуса” (логії), які утримували окремі висловлювання, що приписували засновнику нової релігії. На їх основі пізніше створено більш розгорнуті оповіді про викупну смерть і воскресіння Ісуса, що дістали назву Є. Авторство Є. приписують або учням Ісуса – апостолам, або ближнім учням цих учнів. Оскільки кожна христ. громада, а їх в первісному християнстві було багато; прагнула створити свою оповідь про життя Ісуса Христа, то з другої пол. І й до 4 ст. було написано багато Є. Нині відомо їх понад 30. Окрім чотирьох, які ввійшли в канонічний текст Нового Завіту – Є. від. Матфея, від Марка, від Луки, від Іоана були ще Є. від Петра, Андрія, Филипа та ін. Так, у християн. письменників згадується арамейська версія Є. від Матфея, вчення гностиків відображають Є. Фоми, Филипа та Істини. Перші три каноніч. Є. близькі за змістом. Місця, які зустрічаються лише в одному і не мають паралелей в інших Є., становлять лише половину тексту Є. від Луки, третини – Є. від Матфея і всього десяту частину Є. від Марка. Певно, що ці Є. Мали спільні усні й письмові джерела; їх прийнято називати синоптичними (від грецьк. synopsis – сумісний огляд). Найменше і водночас найраніше за часом написання – Є. від Марка. В ньому відсутнє описання непорочного зачаття Діви Марії й чудесного народження Ісуса. Є. від Іоана відрізняється від синоптичих за змістом і стилем. Написане воно під впливом ідей Філона Александрійського і гностиків. В Єгипті було знайдено фрегмент Є. від Іоана на папірусі, що відноситься до першої третини 2 ст. В Є. від Матфея багато іудео-християнського. В Є. від Луки відчувається дух християн-неіудеїв, різка критика багатих. Оскільки ні в “Одкровенні Іоана”, ні в Апостольських Посланнях не цитуються Є., це свідчить про те, що вони були невідомі їх авторам. Вперше говорять про Є., після канонізованих, Іриней і Татіан біля 180. Давні папірусні фрагменти Є. відносять до другої чверті 2 ст. Написання Є. відповідало назрілій потребі нової релігії в розгорнутому поданні її віровчення. Тривалий час в л-рі доводилося, що єванг. оповіді не є відображенням реальних подій, які мали місце в першій третині 1 ст. Головним джерелом єванг. життєписання подавалися вітхозавіт. пророцтва про месію. Джерелом для Є. вважалися також міфи давніх релігій про вмираючих і воскресаючих богів – Осіріса. Таммуза, Адоніса та ін. Проте останнім часом домінуючою стає точка зору Історич. школи, яка доводить, що в змісті новозавітних Є. знайшло відображення в містифікованій формі життя реальної особи, яка відіграла свого часу помітну роль в історії єврейського народу. Затвердження чотирьох Є. як канонічних відбулося лише в 325 на Нікейському церковному соборі. Якщо раніше церква, визнаючи богонатхненність канонічних Є., решту оголошувала хибними, то нині вона вважає і їх корисними для читання християнином. Колодний Анатолій