За останні 5 років (2013-2017) позитивна динаміка нашої присутності – і якісної, і кількісної – дещо ослабла в зв’язку із суспільно-політичною кризою, що передувала Майдану і проявилася в анексії Криму, у війні на сході України, а відповідно і рівнем фінансування науки. Відомо, що в Україні фінансування сфери досліджень і розробок із державного бюджету у 2013р. становило близько 0,4% ВВП, у 2014–2015 рр. зменшилося до 0,3%, а в 2016–2017 рр. — до 0,2% ВВП [7]. Тобто з одного боку, інтерес до України збільшився, особливо вразили наших колег події масових протестів проти свавілля влади Януковича на Майдані, патріотизм і волонтерство українців, які добровільно пішли захищати свою країну. Ми отримали відповідну моральну підтримку від наших закордонних колег щодо демократичного вибору України, щодо неприпустимості ув’язнення нашого релігієзнавця Ігоря Козловського, щодо переслідувань громадян Криму та Донбасу за релігійною ознакою. Але наступна криза – і економічна, і політична, і культурна – пригальмувала позитивну комунікацію з Україною з боку європейців і американців, що відбилося і на науковій сфері. Певна втома європейців від наших проблем, зменшення зацікавленості до нас відповідно підрізало наші можливості презентувати Україну за кордоном. Деякі іноземні вчені відмовлялися брати участь в українських конференціях, вбачаючи тут серйозні загрози для свого життя. Непросто було виїхати і нам за кордон через етичні і фінансові причини: в країні війна, а вони роз’їжджають по закордонах.
Фактично повністю перервалися наші офіційні контакти з російськими колегами. Востаннє ми були в Московському університеті на кафедрі релігієзнавства в грудні 2013 р. на конференції, яка проводилася до 10-ліття журналу “Религиоведение”, багаторічними передплатниками якого ми були.
В 2014 р. закрилися спільні програми з Білоруссю, так оптимістично початі ще до кризи, і які більше не відновлюються. З іншими країнами колишнього СРСР контакти також ускладнилися: ніхто із-за України не хоче псувати свої відносини з Росією, а крім того відчувається засуджуюча щодо України позиція цих країн, які через брак інформації стоять на проросійських офіційних позиціях. А ті науковці, які підтримують Україну, зазнають переслідувань, їх звільняють з роботи, витісняють з наукового поля, шантажують, провокують. І цей програш України в інформаційній війні в республіках колишнього СРСР – не наша вина, а загальнодержавна. Тому всякий раз свою присутність в науковому полі координуєш із можливою шкодою для учасника комунікування з тобою.
Уповільнення темпів нашого просування за кордон стосується всіх напрямків:
Якщо в попередні роки ми по 6-7 разів виїздили за кордон, то в цю п’ятирічку наші виїзди скоротилися вдвічі – до 3-4. Тим не менш, за ці роки нам вдалося взяти участь у 21 конференції, виїхати в 11 країн світу. Найбільш привабливими виявилися Польща, Білорусь, США. За ці роки наші співробітники взяли участь в таких конференціях:
No Comment
You can post first response comment.