Нові релігійні течії в дослідженнях українських вчених

(Релігієзнавча наука років незалежності. Кн. 2. – К.: УАР, 2010. – С.190-211).

Осмислюючи майже двадцятирічний досвід вивчення НРТ в Україні, треба зазначити, що інтерес до нового в релігії завжди був і буде сталим, а дослідження цих новшеств ніколи не втратить своєї актуальності. В силу специфіки самого предмету (невідоме, екзотичне, неоднорідне) в його оцінках буде присутня неоднозначність, полісвітоглядність, різновекторність, альтернативність тощо, тобто все те, що характеризує сучасну літературу, присвячену новим релігіям.

Напевно, що вітчизняними піонерами в цій сфері можна вважати харківських дослідників, які ще в 1989 році видали брошуру українською мовою з відповідною пропагандистською назвою, повторивши цей досвід через рік у більш спокійній формі. Зрозуміло, ця ініціатива українських атеїстів була продовженням загальносоюзних видань популярних тоді Є.Балагушкіна, І.Григулевича, П.Гуревича, Л.Мітрохіна, чиїми виданнями зачитувалася вся наукова громадськість, оскільки вони, крім влучної аргументації кризи релігії, духовного падіння капіталістичного суспільства, що органічно вписувалося в ідеологічний похід проти Заходу, цікаво описували реальні світоглядні процеси, що відбувалися в молодіжному середовищі, які скоріше свідчили не про падіння релігійності, а про незвичайні пошуки альтернативної духовності, про спроби історичних церков своєчасно відповісти на виклики нової епохи, працюючи з молоддю, яку не хотіли втратити як свій ресурс у майбутньому. У 80-х роках ми і подумати не могли, що наше суспільство зустрінеться із подібними проблемами, таким надійними здавався той ідеологічний мур-завіса. Але вже через пару років, наприкінці 80-х-початку 90-х ситуація в СРСР та Україні істотно змінилася. Поява кришнаїтів, шрічінмоївців, необуддистів та інших орієнталістських груп, а головне – їхня соціальна непокора, впертість у відстоюванні своїх світоглядних і віросповідних переконань вимусили допустити, що нові релігії – це явища не тільки «загниваючого Заходу», а загальнолюдський феномен, що потребував принципово іншого розгляду. Але цей нових погляд вітчизняних релігієзнавців давався дуже важко, а відтак повільно.