Основний виклад. Все, над чим працювали релігієзнавці, мало виразно практичний характер. Ми дали в руки державних службовців, освітян, студентів, віруючих і невіруючих людей принципово нову літературу з різноманітних релігієзнавчих сфер, яка написана з нових методологічних підходів й із врахуванням найкращих досягнень як вітчизняної, так і зарубіжної науки, яка базується на принципах історизму, об’єктивності, позаконфесійності, світоглядного плюралізму. Вчені прагнули своєчасно реагувати на виклики часу, підвищуючи загальнокультурну і релігієзнавчу обізнаність молоді, державних і релігійних мужів, утверджуючи загальнолюдські норми і правила, захищаючи свободи і права людини. При цьому в центрі наукових інтресів завжди знаходилася Україна, її державницький і цивілізаційний інтерес.

Особливим сегментом наукових досліджень стали державно-церковні відносини (ДЦВ). На основі відомих теорій взаємин держави і релігії, держави і церкви науковці розробили українську концепцію ДЦВ, опрацювали історичні моделі взаємин церкви і держави, виокремили типово українські форми таких відносин, запропонували будувати ДЦВ на основі партнерства, відмовившись від протекціоністської, патроністської, сепараційної, конфронтаційної моделі. Виробленню європейських форм ДЦВ сприяло власне включення в Україні у ці процеси дослідників через входження в науково-експертні ради Мінкультури, Міносвіти, МЗС, СБУ та ін., через участь у міжнародних семінарах, комісіях, зустрічах, де обговорювалися ці питання. Привнесення і частково перенесення світового досвіду в ДЦВ України дозволило уникнути цілої низки проблем в релігійній сфері. Науковці зрозуміли, що найкращих метод вивчення релігії є включене спостереження, саме тому Відділення постійно підтримує творчі відносини з майже всіма офісами різних конфесій. ВР ІФ НАНУ сприяло появі і становленню ряду міжконфесійних об’єднань, а саме Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій та Всеукраїнської Ради релігійних об’єднань. Якщо перша вібрала спільноти лише авраамістичних релігій, то остання поєднала переважно релігійні меншини України, але, окрім християнських, ще й ісламських, рідновірських і орієнталістських конфесій.

Завдяки цим зв’язкам за підтримки і активної участі майже всіх конфесій України проводилися і проводяться спільні із державними органами (як центральними, так і місцевими) науко-практичні конференції, семінари, конгреси. Останні стали доброю площадкою для навчання управлінських кадрів, підвищення їх кваліфікації зокрема через ознайомлення їх із досвідом зарубіжного вирішення проблем. Особливою формою міжконфесійного спілкування стали Дні релігійної свободи, які проводилися майже в усіх обласних центрах України, спільні прес-конференції в УНІАН та Укрінформі з важливих питань релігійного і духовно-морального життя.

Відділення релігієзнавства стало кузнею кадрів для органів влади. На його базі відбувалася підготовка управлінських кадрів вищої кваліфікації – кандидатів і докторів наук, які очолювали відповідні департаменти та відділи в різних органах влади, зокрема й Держком/Держдепартамент релігії.

Особливою сферою наукового обґрунтування державно-церковних відносин вважається експертна діяльність. Проведення релігієзнавчої експертизи стало визначальною формою практичного релігієзнавства. Незважаючи на те, що цей вид діяльності законодавчо не закріплений в правовому полі України та відсутній в посадових обов’язках співробітників Відділення релігієзнавства, завдяки науковому ентузіазму його співробітників було проведено сотні експертиз з релігійних питань. Ці експертизи у формі аналітичних записок, матеріалів, рекомендацій, проектів управлінських рішень різних організацій, в тому числі й органів влади, листів-відповідей, спеціальних програм та їх реалізацій зберігаються в державних, відомчих та приватних архівах. Завдяки цій роботі жодний орган влади не зареєструє якоїсь релігійної громади без наявності такого документа. Вважали б за необхідне нарешті прописати порядок проведення експертизи, визначити перелік інституцій та коло експертів, детально розробити методику її підготовки.

Не треба думати, що в цій галузі – повна пустеля. І до 1991 року існувала практика надання експертних оцінок, якість яких залежала від рівня професійної підготовки, життєвого досвіду експерта. Як правило, цим займалися або теоретики (науковці, викладачі), або практики (держслужбовці, журналісти, юристи, священики). Зусиль згаданих експертів вистачало, оскільки релігійне життя в ті роки було упорядковане, а поява нових релігій була майже неможлива.

Ситуація різко змінилася після 1986 року, а стала майже некерованою ― після 1989, коли релігійне життя України вибухнуло появою нових релігій і церков. Їх кількість за один рік зросла в 2 рази (з 4,5 тис. до 9 тис. організацій). Все це потребувало відповідних коментувань, досліджень, експертного оцінювання. Ситуативно почало формуватися експертне середовище, куди вливалися різні організації [7], різні люди [2]. Час відсіяв якісні експертизи від неякісних, об’єктивні від суб’єктивних, конфесійні від позаконфесійних. Природно сформувалося коло авторитетних експертів, до яких постійно звертаються передусім органи влади, а останніми роками – надто інтенсивно ЗМІ, окремі громадяни, різні державні, громадські та релігійні організації. Запрацювала Експертна рада при Державному департаменті у справах національностей і релігій МК України.

Є чималим список тих, хто може фахово проаналізувати процеси, які відбуваються в релігійному житті країни та світу. Але експертів критично не вистачає, щоб вчасно попереджувально досліджувати конфліктні сфери міжрелігійного чи міжцерковного протистояння, суперечки між різними суб’єктами державно-церковних відносин, між окремими віруючими. Експертів і експертних установ має бути більше і не лише в Києві, а й в областях.

Вузькоспеціалізованим експертним співтовариством є Відділення релігієзнавства ІФ НАНУ, яке від самого свого постання активно залучене в експертну роботу. Тільки за останніх 5 років його співробітники написали понад 60 експертиз, аналітичних записок, практичних рекомендацій. Серед них: Експертний матеріал для Мінкультури «Наукові основи удосконалення державно-церковних та толерантизації міжконфесійних відносин в Україні»; Експертний матеріал для Мінкультури і ВРУ «Збереження сакральних пам’яток історії та культури і відповідальність за це церковних структур»; Експертний матеріал для Кабміну, Мінюсту, Мінкультури, АПУ, ВРУ «Внутрішні інституційні процеси в мусульманській уммі України і шляхи їх толерантизації»; Релігієзнавча експертиза Статуту і друків так званої Української Правовірної Греко-Католицької Церкви (запит Мінкультури); Експертна записка для Кабміну Криму «Конфесійна природа кримських караїмів і проблема відносин їх з іудейською спільнотою»; Експертні записки на замовлення Національної комісії з питань захисту суспільної моралі з аналізом мусульманських друків про Халіфат, змісту бігбордів про Патріарха Кирила; Експертна оцінка віровчення і діяльності нових релігійних течій Фалуньгун, Школи здоров’я і Радості, Схорон еж словен ― для Мінкультури; Експертний матеріал для Мінюсту «Загроза національним інтересам в релігійній сфері».

Відділення давало наукову оцінку проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про свободу світоглядів і релігійні організації» (надіслано до ВРУ, Міністерства культури, Мінюсту). Підготовлено ряд документів: Науково-експертна записка «Діяльність в Україні організацій релігійно-екстремістської спрямованості і функціонування нових релігійних течій» (на запит РНБО); Науково-експертна записка «Стан релігійної мережі України і проблеми міжконфесійних відносин», яка розіслана в різні центральні державні органи. Відділення написало Лист-пропозицію в МОН «Інформація про співробітництво Відділення релігієзнавства з освітянською сферою і побажання щодо його розширення». Крім того, підготовлено Інформативний матеріал для преси «Двадцятиріччя свободи совісті в Україні» і багато іншого.

Не без участі Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ в Україні склались толерантні відносини між конфесіями. Відділення всіляко призупиняло активність деяких інституцій, спрямовану на розпалювання міжрелігійної ворожнечі, захищало свободу світоглядного і релігійного вибору людини. На основі експертиз, які виконували співробітники Відділення, було прийнято адекватні управлінські рішення, які дали змогу Україні перебувати в колі цивілізованих держав, де поважають гідність людини, її права і свободи.

Сторінки: 1 2 3 4 5