Україно-польські наукові відносини в сфері релігієзнавства: віхи новітньої історії, постаті, перспективи

Людмила Филипович

(Інститут філософії ім. Г.С.Сковородин НАН України, Україна)

Генрик Гофман

(Інститут релігієзнавства Ягеллонськогo університетa, Польща)

Україно-польські наукові відносини в сфері релігієзнавства:

віхи новітньої історії, постаті, перспективи

В минулому наукові контакти польських та українських дослідників були достатньо інтенсивними. Ще з часів Речі Посполитої (і першої, і другої), а особливо в період Польської Народної республіки була створена певна ресурсна база для обміну між науковцями України та Польщі. Але особливого розвитку україно-польські відносини в науковій галузі отримали з набуттям реальної незалежності двох країн – з кінця 80-х – початку 90-х рр. ХХ ст. Це стосується і сфери релігієзнавства. Розвиток взаємини між польськими та українськими дослідниками релігії пішов двома шляхами: 1) відновлення започаткованих ще в радянський час наукових зв’язків між представниками старої генерації; 2) формування нових комунікативних сфер, створення спільного поля для обміну інформацією, ідеями, гіпотезами, методологічними підходами силами середнього та молодого покоління вчених.

Виходячи із загальної логіки розвитку будь-якої науки, для успіху якої спілкування між науковцями є обов’язковою умовою її досягнень, як українські, так і польські колеги паралельно дійшли висновку про необхідність наукової комунікації в близькій і далекій перспективі. Основними етапами взаємопізнання та взаємодії польських та українських релігієзнавців стали: 1) самопрезентація власних наукових інтересів, існуючих здобутків, виявлення інституцій та імен, теоретичних і методичних підходів у дослідженні релігії; 2) взаємне ознайомлення з структурою, напрямками діяльності та представниками наукових інституцій; 3) паралельне інформування про наукові заходи; 4) проведення спільних проектів; 5) наукові дискусії на спільних Круглих столах і семінарах за обраними темами й обмін науковою продукцією; 6) створення спільних наукових продуктів; 7) формування міжнародних науково-дослідницьких формальних і неформальних груп та громадських наукових інституцій; 8) напрацювання спільної наукової політики та лобіювання її в міжнародних наукових колах; 9) проведення міжнародних наукових заходів з залученням не тільки українських та польських дослідників, а й з інших країн; 10) підписання дво- і багатосторонніх договорів про наукову співпрацю між різними польськими та українськими інституціями; 11) налагодження особистих контактів між польськими та українськими науковцями.

Обопільна зацікавленість у співпраці, вкладання конкретних зусиль в її розвиток призвела до формування конструктивної моделі польсько-українських наукових взаємин в релігієзнавчій сфері. Цю модель можна вважати партнерською, оскільки вона утримує в собі принципи, що свідчать про:

• рівність суб’єктів цих відносин: жодна із сторін не є патроном по відношенню до іншої;
• відсутність внутрішньої конкуренції;
• тематична необмеженість наукового поля досліджень;
• відсутність необхідних ресурсів;
• бажання і вміння наукового діалогізування;
• відкритість на нові ідеї і нові підходи;
• європейськість у міжособистісних відносинах.

Все це відкрило можливість для реалізації різноманітних форм партнерства: взаємоучасть в конференціях в Польщі та Україні; лекційна діяльність українців в польських вузах і поляків в українських вузах; виконання спільних проектів і написання спільних праць, сприяння проведенню індивідуальних програм стажування, грантових досліджень; ознайомчі візити з науковими доповідями на методичних і теоретичних семінарах, з виступами перед студентами; участь у національних конгресах дослідників релігії тощо.

Так, приїзд у 1995 р. представницької наукової делегації з України (С.Бондар, В.Бодак, А.Колодний, Л.Филипович) до Кракова на конференцію «NEW RELIGIOUS PHENOMENA IN CENTRAL AND EASTERN EUROPE AFTER THE FALL OF COMMUNISM» поклали початок нового етапу у співпраці польських та українських вчених. Після цього українські вчені неодноразово бували в Польщі, але їхня присутність стала особливо помітною після підписання у 2004 та поновлення у 2009 р. Договору про співпрацю між Інститутом релігієзнавства Ягеллонського університету та Відділенням релігієзнавства Інституту філософії НАН України. Найбільш розвинутою формою співпраці стала участь у конференціях[1]. За останні роки контакти вітчизняних релігієзнавців (М. Бабій, В. Бодак, В. Бондаренко, Н. Гаврілова, С. Головащенко, О. Горкуша, В. Докаш, В. Єленський, С. Здіорук, С. Капранов, О. Карагодіна, І. Козловський, А. Колодний, В. Любащенко, Є. Мартинюк, Г. Надтока, О. Недавня, О. Нікітченко, І. Остащук, М. Палінчак, О. Саган, Н. Стоколос, Л. Филипович, А. Юраш та ін.) стали більш регулярними, сфокусованими на певних темах[2].

Важливо, що українські вчені підтримують саме фаховий зв’язок із польськими колегами. Так, наприклад, у 2008 році група вчених з України взяла участь у Міжнародному релігієзнавчому конгресі Польського Товариства вивчення релігії «Багатовимірність релігієзнавчих досліджень» (Познань, Польща), представивши там біля 10 доповідей. Деякі з відомих в Україні релігієзнавців є постійними учасниками регулярних зібрань Міжнародної Асоціації дослідників релігії Центральної та Східної Європи (ISORECEA), заснованою в Польщі за ініціативи польських і за підтримки українських вчених у 1995 р. Так, вони брали участь у конференціях 1995 і 1997 – у Польщі, 1999, 2004 і 2006 – в Угорщині, 2001 – у Хорватії, 2003 – в Україні тощо. Відповідно й польські релігієзнавці неодноразово бували в Україні. Професори Інституту релігієзнавства Ірена Боровик, Г. Гжимала-Мощинська, Генрик Гофман, Казимир Банек та інші – добре відомі в наукових колах України.

Завдяки активності деяких українських релігієзнавців з’явилась можливість участі українців в польсько-українських дослідницьких проектах[3]. Українські вчені друкуються у фахових польських (напр. «Номос»), а поляки – в українських («Українське релігієзнавство», «Релігія і соціум», «Релігійна свобода») журналах. Відомі вчені (І. Боровик і Г. Гофман) введені до складу редакційний колегій деяких українських фахових журналів. Українські вчені (Л. Филипович) є рецензентом Національного Наукового Центру (Краков, Польща), оцінює наукові проекти і дає відгуки на наукові статті для журналу «Номос» та ін.

З ініціативи співробітників ВР ІФ НАНУ почалися авторські переклади і друки зарубіжних дослідників. Так, за українською ініціативою була перекладена українською мовою і презентована в Україні монографія проф. Г. Гофмана «Історія релігієзнавства в Польщі» (переклад К. Новікової. – К.: Дух і літера, 2010). На черзі – книга І.Боровик, яка є підсумком її багаторічного гранту про ідентичності населення Криму. Ці видання є сходинками масштабного проекту, який потрібний Україні в її інтелектуальному поступу, зокрема щодо перекладу праць класиків світового й вітчизняного релігієзнавства. Приклад здійснення такої програми подає Польща, яка давно й успішно її реалізовує[4].

І. Боровик і Г. Гофман є почесними науковими співробітниками Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. Вони залучаються до написання окремих розділів планових тем Відділення, пишуть статті-довідки в Українську релігієзнавчу енциклопедію. Завдяки Ірені Боровик, яка є членом редколегії, УАР підписана і отримувала фаховий журнал з соціології релігії «Social Compass». Персональні зусилля Г. Гофмана та А. Ксьонжек сприяють регулярним колективним зустрічам польських та українських релігієзнавців. Польська сторона запрошує молодих вчених з України на різні грантові програми, сплачуючи їм перебування та стажування в Польщі.

Важливим для розвитку польсько-українських наукових зв’язків став багатосторонній проект, зініційований чеським дослідником Томасом Бубіком, до виконання якого долучилися науковці і Польщі, і України. Проект, присвячений історії і сучасному станові релігієзнавства в країнах Центральної Європи («Development of the Study of Religions in Central and Eastern Europe in the 20th Century»), успішно завершено, у 2014 році очікується публікація спільної англомовної монографії у престижному західному видавництві Brill.

Українські науковці налаштовані на розгортання наукових зв’язків із зарубіжними інституціями, окремими вченими. Плідність зв’язків з Інститутом релігієзнавства Ягеллонського університету (Краків) виявилася не лише у виконанні трьох наукових тем, у видруці названих колективних монографіях, а й у проведенні вже декількох спільних конференцій у Польщі та в Україні, взаємообміні науковцями і викладачами. Постійними стали польсько-українські конференції в Криму, Закопане, зустрічі науковців в Києві, Львові, Любліні, Кракові.

На часі – інтенсифікація польсько-українських наукових взаємин за рахунок залучення більшого числа інституцій та науковців, особливо молодих, які мають створити конкурентне наукове середовище для апробації результатів своїх досліджень, для обміну національними здобутками науки, для розвитку власне науки про релігію, для формування атмосфери наукової солідарності.

[1] «Державно-церковні відносини в Центральній і Східній Європі (Польща, 1997); «Національності і плюралізм від старого і нового світів: Східно-Центральна Європа і пострадянські країни: нації, національності, культура, релігія, історія і політика» (Польща, 2004); «Мир для світу»: значення міжрелігійного діалогу для польської і української спільності та для католицької церкви в Центрально-Східній Європі у будуванні культури толеранції та діалогу (1965-2005) (Люблін, Польща, 2006) тощо.

[2] «Історія релігії в Україні і Польщі: методологія дослідження» (К., 2011); «Религиозный символизм как культурное наследство» (Закопане, 2011), XV Міждународна наук. конференція «313-2013: …ut daremus et Christianis et omnibus liberam potestatem sequendi religionem quam quisque voluisset…(до 1700 річниці Міланського едикту)» (Закопане, 2013) тощо.

[3] Саган О., Колодний А., Филипович Л., Єленський В., Недавня О., Надтока Г. Проблеми релігійних взаємин України і Польщі: історичний і сучасний аспекти (2001-2003); Релігія в контексті україно-польських відносин: історія і сучасність (2003-2005). Видані відповідні монографії: Religions, Churches and the Scientific Studies of Religions: Poland and Ukraine/ ed. Irena Borowik. – Krakow, NOMOS, 2003 (Engl.) та Polsko-ukraińskie badania religii (pod redakcją K. Banka). – Kraków, 2004. У 2009-2014 рр. виконувався проект «Релігійні аспекти польсько-українських відносин: історія і сучасність». Готується до друку спільна книга.

[4] Відоме польське видавництво «NOMOS» (директор проф. Ірена Боровик) постійно друкує переклади сучасних релігієзнавців, якими користуються українські дослідники через відсутність своїх власних українських видань. Див.: http://www.nomos.pl