Українське рідновірство

цим словосполученням позначається група споріднених явищ в житті України, які базуються на ідеї відродження дохристиянських вірувань українців. Якщо одні з них характеризує утворення певних організаційних структур різного рівня об’єднання (від всеукраїнських організацій до невеличкого клубу за інтересом), то інші обмежилися лише обгрунтуванням свого бачення питання релігійних проблем українців на сторінках масових видань. Громади прихильників Рідної Віри (В.Шаян) і РУНВіри (Л.Силенко) є не лише в Україні, а й в багатьох інших країнах, де є українська діаспора. Що ж стосується Ягновірства чи Ладовірства, то вони розглядаються в книзі В. Рубана “Берегиня”, публікаціях О.Шокала і Ю Шилова, зокрема в журн. “Український Світ”. Рідновірство слід віднести скоріше до неорелігій. Якщо одні з його течій зберегли свою вірність політеїзму, то інші на основі певної модернізації витокового українського язичництва сповідують монотеїзм – вшанування Дажбога. Відродження язичництва означає те, що воно не було особливо втрачене з прийняттям християнства, а так асимілювалося останнім, що навіть М.Грушевський назвав його “Народним християнством”. Рідновірство сприймає насамперед інтелігентна еліта, яка вбачає в християнстві чужу для України релігію, а процес відродження язичництва розглядає як вияв національного відродження українства. Чинників перетворення рідновірських течій в масове релігійне явище не багато. Колодний Анатолій