нижчий рівень священства в Церкві Ісуса Христа Святих останніх днів. Складається з чинів єпископа, священика, вчителя і диякона. А.с. було відкрите Мойсеєві тому, що давні ізраїльтяни повстали проти Бога і відмовилися від освячення й одержання Мелхіседекового священства з його обрядами. А.с. обслуговує обряди Закону та Євангелії. Згідно вчення Церкви саме це священство містить у собі […]
(від сірійськ. abba – отець) – на Заході з 5 ст. назва настоятеля монастиря. В церковній ієрархії А. стоїть після єпископа. Подібно єпископу він іменується прелатом і бере участь у церковних соборах, але право рукоположення А. обмежене, він може висвячувати у нижчі церковні чини. Звання А. прийнято в чернечих орденах бенедиктів, клюнійстів і цистерціанців; у […]
(1079-1142) – француз. філософ-схоласт, богослов, поет. У філософії і богослов’ї звертався до розуму як провідного інструменту та критерію в пошуках істини. Раціоналізм А. об’єктивно підривав догматичне сприйняття змісту християнського вчення, відкривав шлях до звільнення філософії від диктату церкви. На двох спеціальних соборах франц. єпископів (1121, 1140) вчення А. було засуджене. Надання самоцінності людському розумові та […]
(лат. absolutus – безумовний) – філос. термін для позначення незмінного, безкінечного, досконалого, незалежного від будь-яких предметів, відношень і умов суб’єкта, який є самодостатнім, містить все існуюче в собі й творить його. В релігійних витлумаченнях А. є Бог. В онтології А. мислиться як принцип, протилежний всьому відносному і умовному; як принцип, вільний від будь-яких визначень предметів […]
(санскр. – досл. “той, хто сходить вниз”) – в індуїзмі втілення Бога в образах інших богів, людей або тварин, яке приходить з духовного світу задля спасіння обумовлених душ. Втілення Бога-Особи і його діяння, описані у Ведах, зокрема в “Бхагавата Пурані”. Згідно цих Писань, Верховний Господь, створивши всесвіт, приймає на себе роль його охоронця й приходить […]
(Augustinus, 354-430) – християн. теолог, філософ, один з отців церкви. Після тривалого періоду цілком “язичницького” життя у 387 приймає християнство, а від 395 стає єпископом Гіппона (Півн. Африка). Видатним є внесок А.А. в опрацювання християн. догматики. Він автор онтологічного доказу буття Бога, згідно якого Бог існує не лише у свідомості людей, але й у реальному […]
одна з провідних парадигм західно-христ. філософствування. Започатковується у реліг.-філос. розвідках Августина Аврелія. В змістовному відношенні являє собою рецепцію принципів платонізму і деяких положень неоплатонізму, застосованих до христ. віровчення. Характерні ознаки: віра як передумова будь-якого знання; акцент на почутті й уяві, аніж на раціональності в справі обгрунтування христ. віровчення; тлумачення людини як душі, що керує тілом; […]
(давньо-євр. “батько багатьох”) – бібл. патріарх, шанований в іуд., христ. та ісл. (Ібрахим). Важається прабатьком євреїв (через Ісаака) та арабів (через Ісмаїла). З іменем А. пов’язаний початок віри в єдиного Бога (монотеїзм); а також укладення Завіту (угоди) з Богом, закріпленого в обряді обрізання. Самовідданість А., виявлена в жертвоприношенні Ісаака, вважається зразком релігійності. (Див. Патріархи біблійні). […]
(від грецьк. autos – сам, kephale – голова) – самоврядування, адміністративна незалежність помісних православних церков. Перші автокефальні церкви виникли на територіі східної частини Римської Імперії і суміжних з нею держав. У 4 ст. в результаті відокремлення ряду патріархій і митрополій провінцій Візантії з”явилися чотири таких церкви: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська. У міру розповсюдження православ’я і […]
(від грецьк. autos – сам, nomos – закон) – у православ’ї – відносна самостійність (самозаконність) церкви у справах внутрішнього управління. Межі А.ц. встановлюються угодою з тією автокефальною церквою, до складу якої церква, що дістала автономію, раніше входила на правах єкзархату або єпархії. Глави автономних церков обираються помісними соборами і затверджуються патріархами автокефальних церков. За теперішнього […]
(від лат. auctoritas – влада, вплив) – ієрархічна форма церковного управління, заснована на суворій підлеглості нижчого духовенства вищому, мирян – кліру. В тій чи іншій мірі А.ц. властивий усім церквам, але особливо яскраво виявляється у католицькій, православній, англіканській та деяких ін. Філоненко Микола
(від грецьк. autochton – корінний, місцевий) – прадавні реліг. культи корінного населення певного краю. А.к. є тотемістич., фетишист., аніміст. віруваннями включають в себе систему ініціацій, культ предків, політеїстич. вірування тощо. В процесі соц.-економічного й культурного розвитку, ускладнення реліг. вірувань А.к., як правило, асимілювалися світовими релігіями або перетворювалися на синкретизовані реліг. модифікації. В деяких країнах Африки, […]
(досл. “освячена”) – церковно-християнська назва води, що освячується напередодні свята православних та греко-католиків Богоявлення (Хрещення) Господнього – 6 (19) січня. Боруцький Степан
(від грецьк. hagios – святий і grapho – пишу) – різновид церковної літератури, життєписи (житія) святих. Вони поширені майже у всіх релігіях. Зокрема, християнська А. при складанні житій святих широко використовувала античну міфологію, біблійні оповіді, народні перекази. У вітчизняному православ’ї всі житія зведені у збірники трьох типів: “Четьї-Мінеї” (найбільший), “Прологи” (короткі житія), “Патерики”. В давньоруській […]
вчення про першооснови та принципи буття, будову макро-і мікрокосмосу, а також про цілі і завдання людства в процесі творчої еволюції Всесвіту, Вчення визнає Раму, Крішну, Мойсея, Орфея, Будду, Піфагора, Платона, Христа як Великих посвячених, покликаних повідомити людству ті знання, до рівня розуміння яких воно піднялось. Вважається, що Ж.е. – це найновіший Заповіт людству. Згідно Вчення, […]
ягня, первісток в отарі, що використовувався у різних народів для жертвопринесення. Поширений у християнському вжитку вираз “агнець божий” символізує євангельського Ісуса Христа, який своєю жертвенною смертю на хресті спокутував гріхи людей. Уявлення про А. сягає давніх тотемістичних уявлень, що утверджували віру в кровну спорідненість людини і тварин і своєрідно відбилися в сказаннях про Христа. В […]
сукупність реліг.-магічних вірувань та обрядів, пов’язаних із землеробством й зорієнтованих на забезпечення і збереження врожаю шляхом звертання за допомогою до духів і богів. Зародки А.к. у формі аграрної магії були притаманні найбільш давнім землеробським народам, у яких домінувала імітативна (наслідувальна) магія. Найдавніший з комплексів А.к. – матріархатський – характеризує жіночий склад божеств, відсутність верстви жерців. […]
(від пендж. – витокова книга) – основне віросповідне джерело сикхізму, яке вшановується як священна книга. Складене в 16 ст. п’ятим гуру Арджуною, в кінці 17 ст. доповнене десятим гуру Говіндою. В “А.-Г.” зібрані релігійні гімни, афоризми, створені першим гуру Нанаком та поетами різних епох. Филипович Людмила