Апокатастазис
(грецьк. – досл. “повернення”) – зведення всіх речей до первісного стану, час виконання пророчих уявлень про утвердження Царства Божого на землі з прибуттям Месії. В догматиці А. – перетворення усього людства у христ. вру. Введено Оригеном у 6 ст. Риженко Світлана
Read More...
Апокрисис Христофора Філалета
полемічний твір української та білоруської літератури кінця 16 ст., написаний у відповідь на працю єзуїта П.Скарги “Берестейський синод” (1597). А.Х.Ф. було видано польською (1597) і в Острозі – українізованою церковно-слов’янською (1598-1599) мовами. Під псевдонімом Х.Ф., ймовірно, виступив діяч острозького гуртка, представник князя К.Острозького у зв’язках з протестантами М.Броневський. Зміст А.Х.Ф. доводив законність Брестського православного собору […]
Read More...
Апокрифи
(від грецьк. apokriphos – таємний, секретний) – реліг. твори, які офіційно не визнані священними; неканонічні. Існують старозав. та новозав. А. Перші містяться у Септуагінті (Премудрості Соломона, Товіт, Варух, кн. Ісуса сина Сираха, кн. Маккавеїв; фрагменти кн. Естер, Ездри, Даниїла) або у окремих списках (Завіти 12 патріархів, фрагм. кн. Єноха; варіанти кн. Буття та Второзаконня). Серед […]
Read More...
Апологети
ранньохрист. філософи, богослови і письменники (Юстин, Татіан, Тертулліан, Оріген та ін.), які в 2-3 ст., коли християнство зазнавало всіляких переслідувань, обстоювали переваги новою релігії в порівнянні з політеїстич. віруваннями Римської імперії, обгрунтовували її високі моральні принципи і необхідність для суспільства. А. поділялися на два табори. Якщо одні з них прагнули знайти щось спільне в християнстві […]
Read More...
Апологетика богословська
(від грецьк. apologetikos – захищаючий) – розділ богослов’я (т.зв. основне богослов’я), що розглядає сутність певної релігійної системи й зорієнтований на виправдання і захист її догматів за допомогою аргументів, звернутих до розуму. А. зародилася в перші століття християнства. Спочатку, до утвердження його як пануючої релігії Римської імперії, вона була спрямована проти імператорів, які переслідували християн, проти […]
Read More...
Апостоли
( від грецьк. apostolos – посланець) – мандрівні проповідники у первісному христ., які поширювали його ідеї у давніх громадах, а також серед нехристиян. Пізніше церква стала називати А. переважно тільки 12 найближчих учнів Ісуса Христа, які, згідно з новозвітними текстами, були обрані ним самим для поширення його вчення. Це – Симон (Петро), Андрій, Варфоломій, Іоан, […]
Read More...
Апостольські брати
прибічники християн. секти, яку заснував ремісник Сегареллі в 1260 в м.Пармі, активні учасники селянсько-плебейського руху в Півн. Італії кін. 13 – поч. 14 ст. А.б. виступали проти феодального гніту і католицької церкви, проповідували, що досягнення святості можливе лише шляхом відмови від власності, повернення до соціальн. і майнової рівності в дусі вчення ранньохристиянських апостолів (звідси і […]
Read More...
Апостольська Столиця
так офіційно іменується папський престол в Римі, поскільки, за церковною традицією, В Римі перебували апостоли Павло і Петро, а останньому, згідно євангельського заповіту, Христом було доручено “пасти вівці Господні” і стати “каменем, на якому має бути побудована Христова церква”. А.С. є суб’єктом міжнародного права, духовний керівний центр катол. церкви в усьому світі. Яроцький Петро
Read More...
Апофатичне богослов’я
(від грецьк. apofatio – заперечую) – релігійне вчення про осягнення, пізнання Бога шляхом заперечення невластивих йому предикатів, неможливості уподібнення світові і людині. На думку прихильників А. б., Бог настільки таємничий, досконалий і незмірний, що дати йому якесь раціональне обгрунтування чи стверджувальну дефініцію неможливо. Про нього можна лише сказати, чим він не є, але не чим […]