(від лат. fides – віра) – філос концепція, що проголошує необхідність реліг. віри поряд із знанням і використовує його для обгрунтування релігії. Ф. властивий неотомізму, прагматизму, персоналізму, екзистенціалізму та ін. За уявленнями Ф. істинний, всеосяжний світогляд неможливий без релігійної віри, бо наука має справу лише з природними явищами і не може дати переконливі відповіді на […]
сформований вперше на Толедському церковному (не вселенському) соборі 589 додаток до христ. символу віри про сходження Святого Духа від Бога-Отця додаток “і від Бога-Сина” (лат. filioque – “і сина”). І хоча ІІ Вселенський собор (787) ухвалив формулу “Св. дух сходить від Отця”, навколо неї розгортається суперечка Риму і Константинополя, за якою – глибокі суперечки західноєвроп. […]
(від грецьк. phlakterion – охоронець) – шкіряні молитовні ремінці і дві коробочки, всередині яких – цитати з Біблії. Під час вранішньої молитви іудей прив’язує коробочки до лівої руки і до лоба (“І прив’яжи їх в знак на руку твою, і хай будуть вони пов’язкою над очами твоїми” – Вт 6.8). Ф. з’явились в 4 чи […]
(бл. 25 до н.е. – бл.50 н.е.) – іудео-елліністич. філософ, творець методу алегоричного тлумачення Біблії. Вчення Ф. являє собою еклектичне поєднання іудаїзму з платонізмом, стоїцизмом та піфагореїзмом. Біблейський Бог тлумачиться ним як вище трансцендентне буття. Бог творить світ силою свого Слова-Логоса. Сутність Бога за Ф. абсолютно проста, а тому неосяжна для дискурсивного розуму, тут потрібен […]
розділ академічного релігієзнавства, в якому подається раціональне осмислення природи, сутності й сенсу релігійного феномена. Категорія Ф.р. охоплює дисциплінарні складники цієї галузі релігієзнавства – її метафізику, епістемологію та праксеологію. Ці останні репрезентовані, відповідно, такими проблемами, як ірраціонально-буттійні витоки віри в надприродне, людина і Бог, вічність і час, “ніщо” і абсолют тощо; гносеологічне релігійне відношення, проблема богопізнання, […]
загальна назва політеїстичних вірувань Фінікії ІІ-І тис. до н.е. Фінікійські боги забражувались у вигляді людини, бика чи іншої тварини, часто-густо – конічного каміння-фетиша і уособлювали сили природи. Хоча фінікійці жили біля моря, Ф.р. відображала побут їх предків – спочатку кочівників, потім – землеробів. Імена богів були, певно, табуйовані і дійшли до нас лише під загальними […]
(араб. fakr – бідняк) – 1) мусульманські мандрівні монахи, дервіші. Ф. ділились на ордени, вели аскетичний спосіб життя,давали обіт безшлюбності. Ф., що дотримувались настанов ісламу, називали Ба-шарра (“з законом”), а тих, які дозволяли в своїх поглядах вільнодумство – Бе-шарра (“без закону”). Крім того в Індії Ф.- общинний слуга, відправляючий ісламські обряди сільськогосподарського циклу; 2) Ф. […]
(від грецьк. phallos – чол. статевий орган) – віра в особливу силу статевого органу чоловіка, що символізує плодючисть природи. Зародились у дородовому сусп., згодом поширилися в Греції, Римі, країнах Азії. У Ф.к. віра в особливу силу чол. статевого органу відобразилася в магічних ритуальних діях – молитвах до фалоса, в поклонінні його зображенню, ритуальних танцях з […]
(1762-1823) – український церковний діяч, вчений-просвітитель, письменник, педагог. Народився на Полтавщині. Освіту отримав у Київській академії та за кордоном. Після повернення на батьківщину (1783) викладав у Київській академії математику, поезію, риторику, філософію, богослов’я, іноземні мови тощо. Постригся в ченці (1786) під ім’ям Іриней, був архімандритом ряду укр. монастирів, ректором Київської академії (1803-1804). З 1807 – […]
(від лат. fanaticus – шалений, відчайдушний) – доведена до крайньої міри відданість релігійним ідеям, прагнення неухильно дотримуватись їх у практичному житті, нетерпимість до інших вірувань та іновірців. Характерною особливістю Ф.р. є переважаність емоційного над раціональним. Типи фанатиків різні: від пасивно-споглядного, містичного до активно-екстремістського. Ф.р. проявляється в аскетизмі (як-от пустельництво), нав`язуванні своєї віри тощо. Крайнім виразом […]
суспільно-релігійна течія в Іудеї 2 ст. до н.е. – 2 ст.н.е., яка відбивала інтереси середніх верств населення. Ф. проповідували вчення про загробне життя, в прийдешнє воздаяння, вірили в буття ангелів і духів. Ф. вимагали суворого дотримання релігійних догм (хто бере їжу немитими руками заслуговує смерті), відзначалися показним благочестям. Ісус Христос викривав їх гордість, лицемірство, казав, […]
(від лат. fatalis – визначений долею) – концепція, згідно з якою все, що відбувається в світі, є невідхильною реалізацією одвічного призначення, що виключає вільний вибір і випадковість. Розрізняють Ф. міфологічний, побутовий, раціональстичний та релігійний. Ф. релігійний пов’язаний з уявленням про “волю всемогутнього бога”. Саух Петро
(від лат. fatum – доля) – поняття, що лежить в основі релігійної віри в долю як напередвизначений перебіг подій у природі, суспільстві та житті окремої людини, який не має причинної зумовленості, а залежить від волі Божої. Фаталізм займає важливе місце в релігійному світогляді. Він пронизує віровчення ісламу, особливо чітко виражений в кальвінізмі. Яртись Анатолій
(1804-1872) – німецький філософ і релігієзнавець, зробив істотний внесок в дослідження релігії. За Ф., витоки релігії слід шукати в природі людини та в умовах її буття. Виходячи із засад антропологічного матеріалізму, релігію уявляв як факт свідомості, породжений суспільним та індивідуальним буттям особи. Підкреслював значення емоцій у виникненні вірувань, вказував на почуття залежності людини від стихійних […]
напрям у релігієзнавстві і його категорія, що узагальнено відображає намагання до вивчення релігійного феномена без світоглядних та ідеологічних упереджень. Як методологічна рефлексія Ф.р. виникла в першій половині 20 ст. в ході спроби ряду дослідників (Ш. де ля Соссей, Р.Отто, М.Шелер, Г. ван дер Леув та ін.) подолати “класичний” гносеологізм (Л.Фейєрбах) і апріорно-дедуктивний логіцизм (Г.Гегель) у […]
(бл. 1036-1074) – святий, преподобний, організатор й ігумен Києво-Печерського монастиря, засновник спільножитного чернецтва у Київській Русі. Родом з Василькова (сучасна Київщина). Пострижений у ченці Києво-Печерського монастиря Никоном. За ігуменства Ф.П. монастир досяг розквіту і піднесення авторитету: вперше в Україні-Русі тут був введений спільножитний монастирський устав, запозичений з візантійського Студійського монастиря; побудовані численні монастирські будівлі, в […]
(від португ. fetico – “зачарована річ”) – форма найдавніших вірувань, що полягали у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів неживої природи “чуттєво-надчуттєвими” якостями. Вперше описав французький дослідник Шарль де Брос у книзі “Культ богів-фетишів” (1760) на матеріалах вірувань африканських негрів, старод. єгиптян, греків та римлян. Перевернутий спосіб олюднення природи, Ф. виник у ранньородовому суспільстві за вкрай низького […]
Людмила Олександрівна Филипович д.філос.н., професор, завідувач відділом історії релігії та практичного релігієзнавства Сфера наукових інтересів: етнологія релігії та новітні релігійні течії; спеціалізується на дослідженні методологічних та теоретичних проблем релігієзнавства, свободи релігій, міжрелігійного діалогу, державно-церковних відносин. Наукові здобутки: наукові монографії: “Культура релігійного життя. Вибрані праці” (2011), “Етнологія релігії” (2000), “Релігійна духовність українця”(1996, в співав.), “Релігія і церква […]