Жрецтво

(від старослов. “жрети” – приносити жертву) – група людей, яка в політеїстич. релігіях виконує функції посередника між віруючими і надприродними силами, а також здійснює реліг. обряди. В первісних суспільствах культовою діяльністю займався старійшина роду або глава сім’ї. Потім ця функція перейшла до певної групи людей – гадалок, знахарів, колдунів, жреців та жриць, шаманів, які з часом виокремилися в самостійну верству. Особливу роль в інституюванні Ж. зіграла поява храмів. Отримавши економіч. базу для свого існування, Ж. починає активно втручатися в політич. життя країни, прагне монополізувати духовн. культуру. Саме Ж. вело літописи, займалося астрономіч. спостереженнями тощо. Ж., як правило, належало до привілейованої частини пануючих класів. Інколи вищі жреці поєднували реліг. і державну владу (фараон Давн. Єгипту, верховний жрець-правитель держав Давн. Дворіччя). Свідченням наступності між Ж. і духовенством сучасних релігій є не тільки спільність їх функцій, а й, зокрема, один з титулів Папи Римського – “верховний жрець” або термін “ієрей” (від грецьк. hiereus – жрець), яким в православ’ї позначається священицький сан. У деяких народів Африки, Півн. Америки, Австралії та Океанії жреці є й дотепер. Филипович Людмила