Збручський ідол

визначна пам’ятка язичницької скульптури, датована 9 ст. і знайдена в 1848 у р. Збруч поблизу с.Личківці на Тернопільщині. Являє собою чотиригранну й триярусну кам’яну статую Світовида (звідси інша назва З.і. – “Збручський Світовид”), який у давньоукраїнській міфології уявлявся поєднанням чоловічої і жіночої первооснов світу. Вважалося, що це поєднання спричинилося до появи усього сущого, в т.ч. світу богів, людей і підземного світу. Багатозначна символіка З.і. Його верхній, найбільший ярус становлять антропоморфні зображення язичницьких богів: дві жіночі постаті – Мокоші і Лади і дві чоловічі – Дажбога й Перуна. Поєднані під однією шапкою, вони символізують вічність творення, нездоланність життя і розвитку. Кожна з фігур наділена атрибутами, які, в свою чергу, символізують функції богів: богиня родючості Мокоша тримає в руках ритуальний ріг; син Неба, бог сонця Дажбог наділений солярним знаком – колом зі спицями, що котиться по небосхилу; Лада, богиня весни й кохання, тримає в руці обручку; грізний Перун, бог блискавки і грому, війни і воїнства, зображений на коні, при зброї. Середній ярус, чи світ, репрезентують чотири чоловічі й жіночі фігурки (тобто “усі боки світу”, все довкілля), які, взявшись за руки, зображають ритуальний хоровод на честь богів. Нарешті, нижній ярус представлений триликим образом пращурів (“три кити”?), які стоять навколішки і здійнятими угору руками тримають на собі усю світобудову. Можливі й інші прочитання скульптури З.і. (відомі, зокр., реконструкції нижнього яруса як зображення Велеса, іноді – Рода). Але в цілому З.і. – це не зображення бога і не сам бог, а символ Світовида як обожненої первоматерії – Вогню і Води, Світла і Дани. Лобовик Борис