Хайдегер Мартін

(1889-1976) – німецький мислитель переважно екзистенціального ухилу. Один із найвпливовіших філософів 20 ст. На формування філос. поглядів Х. значний вплив мали ідеї Ріккерта, Брентано, неосхоластиків католицизму, пізніше – феноменологічні викладки Гуссерля та філос. антропологія Шелєра. Від екзистенціально поданої філософії через феноменологічну зануреність до положень фундаментальної онтології – такий непростий творчий шлях Х. В дослідницькій літературі існують неоднозначні й навіть суперечливі думки стосовно ставлення Х. до релігії, й зокрема до христ-ва. З одного боку, підкреслюється факт розриву Х. з католицизмом та атеїстичні мотиви його твору “Буття і час”. З іншого, у вищевказаному творі Х. деякі дослідники вбачають вміло приховану глибоку релігійність. Неоднозначним виявилось й ставлення самого Х. до христ-ва й особливо до теології. В його творах подається критика традиц. христ-ва і, зокрема, догматики останнього; водночас Х. позитивно оцінює доробок діалектичної теології і вклад католицьких неосхоластиків у питання трактування арістотелівських і середньовічних текстів. Крім того, здебільшого з христ. уявлень випливають й деякі основоположні поняття філосоиії Х. Серед них: вина, страх, турбота, настрій, фактичність тощо. У Х. відсутні спеціальні роботи, зміст яких розкривав би релігієзнавчі питання. Проте аналіз багатьох теоретико-пізнавальних проблем, зокрема проблеми смерті Бога, немов би вплетені в загальну канву його розмірковувань. З поміж реліг-філос. проблем Х. особливо виділяє проблему Бог і буття. Він мислить про зміну образу Бога. Ця зміна являє себе в трьох формах. Йдеться про Бога християнського – творця, особистість і спасителя, Бога метафізики – пешопричину й підставу всього сущого, і Бога мислення. Несприйнятним для Х. є розгляд Бога як вищої цінності. На його думку, означене тлумачення Бога є de facto його зневагою. В свою чергу, Х. пропонує розглядати Бога крізь призму людського Dasein. В світлі такого розгляду не мають ніякого сенсу докази існування чи навіть пізнання людиною Бога. Натомість, заслуговують на увагу спроби з”ясувати як людина сьогодення мислить своє ставлення до Бога. Мислити про Бога, на думку Х., можна лише в контексті осмислення священного. І саме в означеному контексті можуть знову з”являтись Бог і боги. які, за Х., нас покинули. Х. з”ясовує проблеми появи і відсутності Бога, його близькості, розмірковує про сутінки і дно священного, про божественне, про буття як визначальний чинник мислення про Бога. Філософ не ототожнює Бога з буттям. Навпаки, на його думку, зведення Бога до буття позбавляє нас можливості мислити Його. Між вірою і мисленням нема нічого спільного. Віра не потребує філос-кого обгрунтування. Вада мислення полягає в прагненні людини зводити Бога до божественного. Таким чином, не існування Бога турбує Х. й навіть не з”ясування проблеми його буття, а присутність чи відсутність його й, зрештою, вияви богоявленності. Його праці: “Буття і час” (1927); “Феноменологія і теологія” (1927); Про сутність засади” (1929); “Поворот” (1949); “Ідентичність і розрізненність”. Сарапін Олександр