Локаята

(від санскр. “лока” – світ) – давньоіндійське філософське вчення, що виникло приблизно в срд. 1-го тис. до н.е. Пов”язується з напівлегендарним мислителем Бріхаспаті. Жодного твору Л. не збереглося, тому підставою для вивчення цієї школи є уривки її доктрин, що зустрічаються в працях інших індійських філософів. Л. скептично ставиться до брахманізму і будь-якої догматичної релігії взагалі. Згідно Л., реально існуючим можна вважати тільки те, що сприймається органами почуттів; звідси – заперечення Л. Бога і душі ( Брахмана і атмана), рая і пекла та взагалі любого іншого світу, крім чуттєвого, матеріального. Л. визнає, що кожна річ має власну індивідуальну природу, яка обумовлює її природу і долю, і вважає, що зовнішні дії неспроможні змінити її природну суть (принцип свабхави). Вчення про свабхаву справило значний влив на такі напрями індійської філософії, як чарваки, буддизм, джайнізм та ін. Савіна Ірина