Веди

(санскр. – досл. “священне знання”) – найдавніша пам”ятка інд. реліг. літератури. Вважається, що священне знання В. прийшло з духовного світу, від Верховного Бога-Особи. Воно існувало й на початку Творіння і передавалось із покоління в покоління усно. І тільки 5000 років тому, коли життя людей почало укорочуватись, а розум і пам”ять стали слабнути, В”ясадева (сімнадцята аватара Крішни) записав В. на санскриті – найдавнішій мові Землі. Ведична література поділяється на кілька частин: 1) власне чотири В. (Ріг, Сама, Яджур, Атгарва) – гімни у славу півбогів; 2) 108 Упанішад, які готують грунт для розуміння Верховного Бога; 3) “Веданта-сутра” – збірник афоризмів, що розкриває метод осягнення ведичного знання; 4) Історії (Ітіхаси), які включають 18 Пуран, “Махабгарату” й “Рамаяну”, описують діяльність Бхагавана і його відданих; 5) список ведичної літератури доповнюють такі твори, як Самхіти і коментарі великих вчителів, які віками визначали хід розвитку ведичної думки відповідно до місця, часу і обставин. Найголовніше із вчення В.: ми – не просто тіло, людина є духовною істотою, ув”язненою в плоті. Вона повинна вирватись із матеріального світу і повернутись до Бога, віднайшовши таким чином істинне щастя. Ступников Олег.