“Вертикальне” і “горизонтальне” богослов’я

у християнстві умовні терміни, що служать для позначення проблем, які розробляються сучасними богословами з метою обгрунтування зв’язку Бога з земним світом, необхідності участі церкви в його ділах. До “вертикального” богослов’я вони відносять питання, пов’язані з вірою в Бога і його промисл, у боговтілення, загробне воздання та ін. догматичними положеннями. Під “горизонтальним” же розуміється богословський розгляд конкретних соціальних, політичних, моральних, екологічних та ін. проблем сучасності, які після відповідної інтерпретації можуть бути прийняті і включені в коло інтересів тієї чи іншої церкви. Концепція “В” і “Г” б. особливо активно розроблялася богословами в 60-70-х рр. 20 ст. і стала однією з методологічних підвалин для модернізації як окремих релігійних уявлень, так і християнства в цілому. Проте тлумачення співвідношення між цими двома видами богослов’я у різних церквах не однакове. Так, західні церкви включають у сферу своєї “горизонтальної” діяльності створення політичних і профспілкових об’єднань, жіночих, молодіжних та ін. організацій, питання загальної освіти, медичного обслуговування тощо. У православ’ї помітна тенденція до поєднання “небесного” і “земного” в контексті вирішення практичних проблем людьми, “осяяними світлом істинно християнського життя”. “В” і “Г” б. зміщує вістря християнської апологетики з площини істинності релігії в сферу її корисності, де ідеї “вертикалізму”, віра в Бога підкріплюються посиланнями на участь реально і корисно діючих людей – мирян і духовенства – у вирішенні не менш реальних проблем сучасності. Філоненко Микола