Всеукраїнська Православна Церковна Рада

(ВПЦР) – громадська організація православних віруючих. Виникає в грудні 1917 як тимчасовий орган для скликання Всеукраїнського православного церковного собору. До часу скликання Собору проголосила себе вищою церковною владою в Україні. Почесним головою ВПЦ було обрано архієпископа Алексія (Дородницина). Із скликанням Собору (1918) свої завдання виконала і саморозпустилась. В березні 1919 створюється друга ВПЦР, яка ставить своєю метою бути вищим керівним органом у заснуванні українських парафій. Її головою було обрано мирянина М.Мороза, а заступником протоієрея В.Липківського. 5 травня пленум ВПЦР пролголосив автокефалію Української православної церкви. Під керівництвом ВПЦР відбувся І Всеукраїнський собор УАПЦ, який визнав ВПЦР вищим керівним органом церкви в період між соборами. Внаслідок внутрішніх суперечностей, в першу чергу між представниками таких течій, як “єпархоначалія” і “радоправства”, було переобрано в 1924 склад ВПЦР. На чолі її став протоієрей В.Потієнко. Під тиском органів ДПУ в 1926 було обрано нового голову ВПЦР – єпископа П.Ромоданова. У цьому складі ВПЦР діяла до січня 1930, коли на “надзвичайному” Соборі УАПЦ під тиском ДПУ церква “саморозпустилася”. Пілявець Леонід