Феноменологія релігії

напрям у релігієзнавстві і його категорія, що узагальнено відображає намагання до вивчення релігійного феномена без світоглядних та ідеологічних упереджень. Як методологічна рефлексія Ф.р. виникла в першій половині 20 ст. в ході спроби ряду дослідників (Ш. де ля Соссей, Р.Отто, М.Шелер, Г. ван дер Леув та ін.) подолати “класичний” гносеологізм (Л.Фейєрбах) і апріорно-дедуктивний логіцизм (Г.Гегель) у підході до релігії. Керуючись принципом “еnохе” (від грецьк. “зупинка”), феноменологи зосереджують увагу на з’ясуванні власних якостей релігійних явищ – рис, ознак, яких безпосередньо не дає процес релігійного відображення і які є продуктом мисленно-фантазійного виповнення сущого й творення віруючим належного (категорії “спасіння”, “спокута”, “священне й профанне” тощо). Ф.р. описова методами класифікації та типологізації релігійних явищ об’єктивно прислуговує створенню логічних та епістемологічних передумов для категоріально-понятійного відтворення історії релігії. Ф.р. “теоретична” може бути плідним теоретико-методологічним засобом з’ясування сенсу релігійності, а відтак – і природи та сутності релігії, але за умови, якщо вона не збиватиметься не суб’єктивістський, інтуїтивно-споглядальний підхід до власних якостей релігії, не відриватиметься від суспільної історії та відображального відношення суб’єкта віри. Нині розробка проблем Ф.р. ведеться, гол.чином, у напрямах, започаткованих М.Еліде, Р.Отто, Г. ван дер Леувот. Лобовик Борис