Ареопагітики

корпус творів, авторство яких приписується Діонісію Ареопагіту (Іст.). Створений не раніше другої пол. 5 ст., мабуть у сірійському середовищі, корпус складається з 4 трактатів (“Про небесну ієрархію”, “Про церковну ієрархію”, “Про божественні імена”, “Таємниче богослов’я”) і 10 послань. Розвинута в них доктрина – вища точка християнського неоплатонізму. Синтезуючи досягнення античної і ранньохристиянської філософії, розвиваючи апофатичне богослов’я і використовуючи тріадичний метод Прокла, автор А. створив філософсько-богословську систему, яка стала ідейною основою православної середньовічної культури. Основними моментами системи є погляд на ієрархічну структуру світу видимого і невидимого та теорія образу як основної категорії пізнання. Розвиваючи неоплатонічні уявлення про мовну невизначеність і невимовність Бога (апофатична теологія) і про умовну можливість богопізнання шляхом сходження по ієрархічних щаблях аналогій (капофатична теологія), автор зв’язав неоплатоністське вчення про символи з соціальною проблематикою. Обгрунтовується також вчення про Церкву як ідеальне людське товариство, що знаходиться в гармонії із законами універсального буття. Вчення А. дістало офіційне визнання у Візантійському православ’ї завдяки його витлумаченню Максимом Сповідником. В Зах.Європі А. стали відомі з 9 ст., їх коментували різні мислителі середньовіччя й Відродження. Окремі ідеї А. були відомі уже в Київській Русі. Горський Вілен