одна з провідних парадигм західно-христ. філософствування. Започатковується у реліг.-філос. розвідках Августина Аврелія. В змістовному відношенні являє собою рецепцію принципів платонізму і деяких положень неоплатонізму, застосованих до христ. віровчення. Характерні ознаки: віра як передумова будь-якого знання; акцент на почутті й уяві, аніж на раціональності в справі обгрунтування христ. віровчення; тлумачення людини як душі, що керує тілом; розуміння зла як недостатку добра; провіденціалістське витлумачення історії. Найбільш прикметні форми вияву августиніанської традиції філософствування: А. в культурній площині меровінгської Галлії (Фауст Різський, Клод Маммерт, Іларій); А. періоду каролінгського відродження (Алкуїн, Пасхазій Роберт, Готшальк, Еріугена); А. в контексті схоластики ( Ансельм Кентерберійський, Бернард Клервоський, Абеляр, Генріх Гентський, Дунс Скотт, Оккам); янсенізм (Янсеній, Арно, Паскаль); неоавгустинізм (Г.Марсель, Лавель, Ле Сенн, Мун”є, Ландберг, Недонсель та ін.). Сарапін Олександр
"
А
Б
В
Г
Д
Е
Є
Ж
З
І
Й
К
Л
М
Н
О
П
Р
С
Т
У
Ф
Х
Ц
Ч
Ш
Щ
Ю
Я
No Comment
You can post first response comment.