(від грецьк. autos – сам, kephale – голова) – самоврядування, адміністративна незалежність помісних православних церков. Перші автокефальні церкви виникли на територіі східної частини Римської Імперії і суміжних з нею держав. У 4 ст. в результаті відокремлення ряду патріархій і митрополій провінцій Візантії з”явилися чотири таких церкви: Константинопольська, Александрійська, Антіохійська, Єрусалимська. У міру розповсюдження православ’я і […]
(від грецьк. autos – сам, nomos – закон) – у православ’ї – відносна самостійність (самозаконність) церкви у справах внутрішнього управління. Межі А.ц. встановлюються угодою з тією автокефальною церквою, до складу якої церква, що дістала автономію, раніше входила на правах єкзархату або єпархії. Глави автономних церков обираються помісними соборами і затверджуються патріархами автокефальних церков. За теперішнього […]
(від лат. auctoritas – влада, вплив) – ієрархічна форма церковного управління, заснована на суворій підлеглості нижчого духовенства вищому, мирян – кліру. В тій чи іншій мірі А.ц. властивий усім церквам, але особливо яскраво виявляється у католицькій, православній, англіканській та деяких ін. Філоненко Микола
(від грецьк. autochton – корінний, місцевий) – прадавні реліг. культи корінного населення певного краю. А.к. є тотемістич., фетишист., аніміст. віруваннями включають в себе систему ініціацій, культ предків, політеїстич. вірування тощо. В процесі соц.-економічного й культурного розвитку, ускладнення реліг. вірувань А.к., як правило, асимілювалися світовими релігіями або перетворювалися на синкретизовані реліг. модифікації. В деяких країнах Африки, […]