Бхакті

(санскр. досл. “прихильність”) – в релігійно-філос. традиції індуїзму прив’язаність, прихильність, відданість та співпричасність Богові. Вчення про Б. бере витоки з найдавнішої ведичної епохи (РВ YІІІ. 22, ІІ), але найбільшого розвитку воно дістало у Бхагават-гіті, пуранах та реліг.-філос. системах вішнуїзму (у Рамануджі, Мадхві, Чайтаньї, Німбаркі, Валлабхі та ін.). Пізнішою формою вчення про Б. є сикхізм; в наш час репрезентантом філософії Б. на Заході та в Україні є Товариство Свідомості Крішни. Б. нарівні і за знанням (джняною) та діяльністю (кармою) часто вважається головним засобом досягнення моральної чистоти та злиття з божеством; але є й інша точка зору, згідно якої шляхом до Бога є мудрість (джняна). Відрізняють такі види Б.: слуги господаря, дружні, синовні, батьківські, любовні. Стан найвищої радості, захоплення, який характеризує Б., викликається з’єднання з божемтвом не тільки як з особистістю, але і як з безособистим, бездіяльним абсолютом, який не має жодних властивостей. З Б. пов’язані також ідеї суспільного характеру ( рівність усіх перед богом та ін.). Савіна Ірина