(санскр.- “благословенний”,”щасливий”, “той, хто володіє всіма багатствами”) – 1) в індуїзмі особистий аспект Абсолюту, Верховний Господь; 2) ім’я-епітет, яким наділяються індуїстські боги, різні аватари Вішну (в “Бхагават-Гіті” і “Бхагават-пурані” Б. – постійний епітет Вішну-Крішни; в буддійській міфології Б. – епітет Будди і бодхісатв, в джайнській – Джини); 3) форма звертання до шановної особи (бога, святого, […]
(санскр. – “Пісня богів”) – релігійно-філософська поема, вставка до шостої книги “Махабхарати”. Основні тези вчення Б.-г. було вироблено в 3-2 ст. до н.е., але оформлення тексту поеми продовжувалося аж до 8-9 ст. н.е. Наслідуючи Упанішади, Б.-г. трактує найвищу реальність як одвічний, бездіяльний, що не має жодних властивостей Брахман, але надає більш високого статусу особистістному аспекту […]
(санскр. досл. “прихильність”) – в релігійно-філос. традиції індуїзму прив’язаність, прихильність, відданість та співпричасність Богові. Вчення про Б. бере витоки з найдавнішої ведичної епохи (РВ YІІІ. 22, ІІ), але найбільшого розвитку воно дістало у Бхагават-гіті, пуранах та реліг.-філос. системах вішнуїзму (у Рамануджі, Мадхві, Чайтаньї, Німбаркі, Валлабхі та ін.). Пізнішою формою вчення про Б. є сикхізм; в […]