(санскр. – “Пісня богів”) – релігійно-філософська поема, вставка до шостої книги “Махабхарати”. Основні тези вчення Б.-г. було вироблено в 3-2 ст. до н.е., але оформлення тексту поеми продовжувалося аж до 8-9 ст. н.е. Наслідуючи Упанішади, Б.-г. трактує найвищу реальність як одвічний, бездіяльний, що не має жодних властивостей Брахман, але надає більш високого статусу особистістному аспекту абсолюту – Бхагавану Крішні і підкреслює важливість емоційної відданості Йому – бхакті. Як і в філософії санкх’я зміни у мат. світі та психіці пояснюються Б.-г. діями трьох гун (невігластва, страсті та благості), але в поемі показано й шлях до звільнення від їх засилля. Етичний пафос Б.-г. – заклик до самовідданої дії у формі жертвування Бхагавану, яке може привести до спасіння. Б.-г. мала великий вплив на деякі інд. філос. школи і передусім на веданту. Її ідеї мали важливе значення для інд. відродження 19-20 ст. (творчість Вівекананди, А.Гхоша, Ганді і Радхакрішнана). Савіна Ірина

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

You may also like

РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
РЕЛІГІЙНІ ІДЕНТИЧНОСТІ В ЇХ СУТНОСТІ І КОНФЕСІЙНИХ ВИЯВАХ: український контекст
0

ВСТУП (Л. Филипович) Частина 1. РЕЛІГІЙНА ІДЕНТИЧНІСТЬ В ЇЇ РЕЛІГІЄЗНАВЧОМУ ОСМИСЛЕННІ Розділ перший. РЕЛІГІЙНА ТА КОНФЕСІЙНА ІДЕНТИЧНОСТІ: СПІВВІДНОШЕННЯ ...
Read More

No Comment

You can post first response comment.

Leave A Comment

Please enter your name. Please enter an valid email address. Please enter a message.

Дякуємо!

Тепер редактори знають.