Ламаїзм

один з організаційно незалежних різновидів махаяністського напряму в буддизмі, що склався в Тибеті в 7-14 ст. внаслідок проникнення сюди махаяни і тантризму, поєднання їх з релігією тибетців бон-по (форма шаманізму). Засновником Л. є тибетський лама Цзон-каба (кін. 14-поч.15 ст.). В 16 ст. Л. поширюється серед монголів, а в 17 ст. проникає на територію Росії, де знаходить послідовників серед бурятів, тувинців і калмиків. Зберігаючи основні буддистські положення, Л. в той же час має специфічні особливості, насамперед в ускладненій обрядовості, в масовому поширенні інституту лам, в підвищеній шані до них, беззастережна покірність яким вважається головною чеснотою. Старший син в кожній родині послідовників Л., як правило, посвячувався в лами. Звідси і величезна кількість ламаїстських монастирів. Особливе місце у Л. відводиться прийдешньому Будді – Майдарі, який покарає грішників і нагородить за реліг. заслуги гідних, встановить справедливе життя. Розроблено вчення про “10 чорних гріхів” і “10 білих чеснот” як основу моралі. Моляться в Л. обертаючи наповнені молитовними текстами і св. літературою барабани, що замінює багаторазове виголошення молитов і заклинань. Сьогодні в тибетському буддизмі існує декілька шкіл, єдиних у своїй основі, але різних у способах повчань. Найвідоміші з них: н’їнма, каг’ю, сак’я, гелуг. Нинішній глава Л. – вищий духовний авторитет Далай-Лама ХIV (будд. монах Тензін Г”яцо). Филипович Людмила