Липинський Вячеслав Казимірович

(1882-1931) – український вчений, політик і публіцист. Багато уваги приділяв історіософії релігії, соціально-політичним, національним та релігійним подіям в Україні на початку 20 ст. Л. розглядав націю як історичний феномен, головними ознаками якого є релігійність та державно-територіальна відмежованість. При цьому українотворчу вартість релігійності вчений вбачав у поборюванні різними конфесіями денаціоналізуючої “релігійної та культурної виключності”, в змаганні до гармонійного зближення на українськім грунті різних християнських церков і культур, у вирішенні спільних державотворчих, національних, гуманітарних і власне релігійних проблем. Виходячи з принципу монізму “духа і матерії суспільного буття”, Л. стверджував, що для будування України крім “цементу духовного, релігійного” треба мати ще й цемент політичний – патріотизм народу. Вважав, що церква не повинна бути відокремлена від держави. Його праці: “Релігія і церква в історії України” (1923), “Україна на переломі (1657-1659)” (1920), “Листи до братів-хліборобів” (1926). Лобовик Борис