(?-1651) – церковний діяч. З 1640 – намісник Києво-Печерського монастиря. Представник української церкви на соборі у Ясах (1642), де було засуджене “Ісповідання віри” Кирила Лукариса. Останні роки життя пробув ігуменом Київського Видубецького монастиря. Автор “Казаня погребового” (1641) кн. Іллі Святополку-Четвертинському. Бичко Богдан, НЧ
(від грецьких окто – вісім, ехос – голос – досл. “Восьмигласник”) – богослужбова книга православної церкви, яка містить чинопослідування церковних служб (вечірні, повечір”я, утрені, літургії для шести буденних днів тижня,а для недільних днів, крім того, малої вечірні і полуночниці). Піснеспіви цих служб за способом співу поділяються на вісім гласів (наспівів), кожен з яких вживається протягом […]
(від лат. occultus – прихований, таємний) – містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магіч. обрядів, таємних ритуалів. Витоки О. криються в архаїчних супранатуральних уявленнях. О. є важливим елементом культури пізньої античності, коли набуває значного розповсюдження трактат з О. “Смарагдова скрижаль” (3 ст. н.е.). О. захоплювалися і […]