Шиїти

(від араб. шиа – приєднатися до когось) – загальна назва різних течій і сект, що визнають Алі ібн Абі Таліба та його нащадків єдиними законними спадкоємцями пророка Магомета. Під час боротьби за владу на початку другої половини 7 ст. утворилось політичне угрупування прибічників Алі, що визнавало його виключне право на верховну владу – імамат. Основна відмінність між Ш. і сунітами полягає у різному тлумаченні поняття “імамат”. В той час, як для сунітів імам є головою світської і духовної влади, яка обирається й призначається людьми, шиїтський імам є таким лише за своєю сутністю, завдяки таємничій еманації “божої благодаті”, що переходить від одного імама до іншого. Вже у 8 ст. шиїтський рух розпався на дві основні течії – “помірну” та “крайню”. До “помірних” Ш. відносять зейдитів та імамітів, які, якщо не зважити на доктрину імамату, недалеко відійшли від сунітів. Течію “крайні” становили Ш., що обожнювали алідських імамів, а також ісмаїліти, вчення яких далеко відійшло від основних положень ісламу. В свою чергу, ці відгаплуження розпалися на численні секти. Нині шиїтського віровчення дотримується абсолютна більшість населення Ірану, більше половини населення Іраку, значна частина мусульман Лівану, Йємену і Бахрейну. Послідовники різних шиїтських сект є практично в усіх мусульманських країнах. Лубський Володимир